або славнозвісні витівки студентів
Студенти – це люди, котрі вміють вивчити за день те, чого їх вчать упродовж семестру; це ті, хто достеменно знають, що просто так нічого не буває, й при цьому все одно сподіваються на халяву; зрештою, це дивні вічноголодні істоти, які завжди хочуть спати. Дорослі дядечки і тітоньки кажуть, що студенти – ті самі діти, адже роблять багато необдуманих вчинків і відвертих дурниць. Та поціновувачі справжніх нестримних пригод вважають, що краще бути дивним, ніж нудним. Краще мати божевільні ідеї, бути незрозумілим і трохи хворим на голову, ніж нічим не відрізнятися від шафки.
Деколи оце сидиш собі спокійно в гуртожитку, нікого не чіпаєш, і тут раптом розумієш, що тобі набридло це нудне плебейське життя. Так хочеться втнути щось таке… щоб було про що внукам розказувати!
У житті варто робити те, чого боїшся. На собі такого принципу ще не перевіряла, але є сміливці, готові руйнувати стереотипи університетської рутини і розфарбовувати її всіма кольорами веселки. Пропоную і вам ознайомитися з легендарними витівками студентів цілого світу.
Слідами Тома Сойєра
В університеті Карнегі-Меллон у Пітсбурзі можна побачити строкатий бетонний паркан. За традицією, будь-який студент має право перефарбувати якусь його частину або весь паркан на свій розсуд. Головна умова – зробити це від заходу до світанку, користуючись вийнятково… зубною щіткою. Традиція виявилася настільки популярною серед студентства, що попередній паркан упав під масивом сотень шарів фарби, і його довелося замінити набагато більшою бетонною конструкцією. Студенти, до речі, ночують біля паркану не тільки, щоб розфарбовувати його, а й для того, аби зберегти свої творіння від рук інших творчих душ. Подейкуть, що одного разу на ньому була написана навіть пропозиція руки і серця.
Гарматні ядра на коридорах університету
У кампусі одного з найстаріших університетів світу – Прінстонського – між західною і східною секціями довгого центрального коридору були зведені спеціальні перегородки, щоб студенти не могли насолоджуватися улюбленим заняттям – катанням гарматних ядер вниз по коридору вночі. Тільки не питайте мене, звідки вони їх узагалі брали, бо факт залишається фактом. Приблизно в цей же час студенти Гарвардського Університету придумали нову розвагу: вони стали спускати ядра вниз по сходинках. Що тут скажеш…
А чому б не підпалити дракона?
У п’ятницю перед весняними канікулами студенти Коледжу архітектури, мистецтва і планування Корнелла, вдягнені в дивні костюми, простують під егідою гігантського саморобного дракона навколо університету, зрештою, зупиняються у внутрішньому дворику. Потім підпалюють дракона і він радісно горить на очах мистецтвознавців і їх заклятих конкурентів – інженерів. Безсовісні технарі кричать свої бридкі глузування над світом мистецтва, поки парад простує повз. Однак самі ж з неприхованим задоволенням допомагають тим гуманітаріям знищити у вогні творіння власних рук… Ось він – університетський дух… Дух, який здатен об’єднати гуманітаріїв і технарів…Може, і нам спробувати?
Безсмертна “відмазка” на всі випадки життя
Чи знаєте ви, хто користується найбільшою популярністю в студентському середовищі Кембриджу? “Довгоногі красуні? Брутальні учасники футбольних команд? Чи, можливо, чотирьохокі ботани?, – вагатиметесь ви. А от і не вгадали! Не повірите… але це привиди! Особливу прихильність один із них отримав після події з деканом Грехемом Вардом. Коли декана виявили лежачим на гвинтових сходах у напівпритомному стані, то винуватцем його падіння тут же оголосили “взагалі знахабнілу” примару. До речі, саме після цього інциденту декан увірував в існування привидів і розпорядився провести відповідне розслідування. Порившися в архівах, компетентна комісія з’ясувала, що кілька століть тому тут повісився один із стипендіатів. Напевно, це його душа так і не знайшла спокою, вирішило керівництво і звернулося до священика, щоб той відслужив похоронну месу по душі самогубці. Однак студенти висловились категорично проти цього. На їхню думку, “привиди є безцінним культурним, академічним та історичним надбанням
Кембриджу і повинні охоронятися законом і статутом університету. Шкода, що досі невідомо, що думає про це сам привид, і як будуватимуться його подальші взаємини з мешканцями Кембриджу.
Старий добрий ренесанс
У студентів Орегонського Рід-коледжу є таке свято, коли вони намагаються перетворити своє університетське життя в “точне” відтворення Європи епохи Відродження. Чому в лапках? Усе починається з того, що старшокурсники нещадно палять свої конспекти на велетенському вогнищі, потім грають у шахи людьми, влаштовують оголені перегони “slip-n-slides” (гірка вистилається величезним шматком мокрого поліетилену і по ньому ковзають у самих лише плавках), а завершують усе лицарськими турнірами верхи на… велосипедах. Ось вам і спудеї.
Може, пора й українським студентам показати свої витівники? А то ні тобі дракона підпалити, ні привидів узаконити ;)
Якщо згадати школу, то майже всі ми мріяли бути студентами, а коли станемо дорослими, то згадуватимемо, які щасливі моменти були в студентські роки. Студентська пора – це не просто певний період життя, це – незабутні, неповторні часи, які залишаються в на довгі роки. Студентські роки сміливо можуть поборотися за звання “золотих” із шкільними. А найважливіше те, що студенти – це та енергія, яка має велику силу та неабиякі бажання, той рушійний елемент, який може змінити хід історії. Тож, якщо Вам не вистачає духу зіграти роль головного героя, Тома Сойєра, – не розчаровуйтесь! Ще є вільна вакансія Гекльберрі Фінна.