Львівський національний університет імени Івана Франка у співпраці з иншими навчальними закладами Львова здійснює акцію «Різдво Разом» для того, щоб сотні студентів, школярів та їх наставників зі всієї України мали нагоду спільно відзначити Різдвяні свята в гостинних галицьких родинах. Щирий порив молодих сердець до єднання є дуже позитивним досвідом християнської любови, який сприяє єдності нашого народу загалом та утвер-джує молоду українську державу.Ми щиро вдячні всім учасникам минулорічної акції, які відгукнулися на наші запрошення, і сподіваємось на розуміння того, що цього року нагода приїхати до Львова відкриється також і для нових людей.
Оргкомітет акції «Різдво Разом – 2006» просить студентів Львівського національного університету взяти діяльну участь у підготовці святкування.
ФОТОФАКТ
У межах святкування Дня свободи 22 листопада з ініціятиви Студентського уряду ЛНУ імени Івана Франка в гранд-клубі „Софія” відбувся Кубок університету з більярду. Хоча турнір проводився лише вдруге, він викликав значне пожвавлення серед студентів. До участи в ньому зголосилося понад 20 прихильників більярду, серед них і троє представників філологіч-ного факультету — Андрій Василишин, Марко Стельмахович та Володимир Ханас. Змагання відбувалося в кілька етапів. Учасникам доводилося демонструвати свою майстерність відразу у двох видах більярду — „американці” та „російському”. Головний трофей змагань — чудовий кубок— здобув Богдан Лозинський. Друге місце посів Максим Столярчук, і третім фінішував Тарас Вінич. Завершився турнір виступом команди КВК „Папараці” та дискотекою.
Марко СТЕЛЬМАХОВИЧ
ЯК МИ СВЯТКУВАЛИ АНДРІЯ „ПО-НОВОМУ”
Гадаємо, нікому не варто нагадувати, що таке Андріївські вечорниці, гадання, ворожіння та инші таємничі речі, пов’язані з цим святом. Кожній дівчині зна-йомі ці „штучки” для передбачення своєї долі… Безперечно, про це знають і хлопці, які в загадкову Андріївську ніч, окрім збитків (знімання хвірточок, закидання возів на дахи, зафарбовування сусідських дверей та ин.), думають-гадають про те, чи виворожить їхня кохана собі долю саме з ними чи … У передвечір цьогорічного Андрія в театрі „Воскресіння” наші студенти могли „по-новому” відзначити це свято. Якщо зважити на те, що деякі „модниці” вдало поєднали національне вбрання з предметами сучасного одягу (вишиванка плюс джинси) і те, що молодь „відривалася” під сучасну (українську!) музику замість народних пісень, то „новизна”, безперечно, була.
Але щодо самих гадань та ворожінь, то юні панянки-студентки мали змогу передбачити свою долю давно вже всім відомими способами (підрахувавши кількість зерняток гречки, визначити, чи будуть цього року “в парі”; скуштувати смак майбутнього сімейного життя, випивши навмання солодкої, солоної чи води з перцем; „вичитати” ім’я судженого на руці, намащеній милом і попелом та ин.) Дівчата-„ворожки” справлялися зі своєю „місією” чудово, щиро вітаючи випробуванок долі з очікуваним результатом та вміло заспокоюючи тих, кому щастило менше… На запитання цілком серйозним тоном (!), чи правдиві ці гадання, лунала така ж серйозна відповідь: „Усе залежить від того, як Ви до цього поставитесь…” Те, що в декого результати різних ворожінь різко заперечували один одного і говорить, мабуть, що сприймали їх дівчата не надто серйозно…
Дівочий гамір серед загадкового мерехтіння свічок усе більше і більше стихав, коли надійшов час хлопцям відвідати вечорниці. Довгожданих парубків (яких було як кіт наплакав) дівчата зустріли невимовно бурхливими оплесками. Чи така ж радість проймала серця самих хлопців не знаємо, але від заманливої пропозиції вкусити калити вони аж ніяк не відмовлялися. Першим „рвався” показати свою майстерність пан Ключицький, який прибув до „охоронця” жаданої калити Калитинського на ключах (ось і ще одна новинка цього вечора – наші попередники зазвичай використовували коня-молодця). Після маси невимовних зусиль Ключицькому вкусити калити так і не вдалося, хоча можливість „посвітитися” перед публікою була для нього, мабуть, солодшим подарунком. За ним на геройство зголосилися Літачинський, Іван Шкапович Табурка, Нічий Сиротина і пан Студентський. Але доля й дівочі уста усміхнулися все-таки першому героєві, який, спробувавши вдруге, зумів-таки підкорити непокірну калиту.
А далі почалися запальні танці-пострибанці… Шалений драйв Руслани, улюблені ритми „Океану Ельзи”, „Тартака”, „ВВ” та инших рідних гуртів просто феєрично запалили присутніх, які своїм танцюванням, підспівуванням, стрибанням, крутінням, гейканням та иншим -нням запросто могли б підірвати Европу на наступному конкурсі „Евробачення” (недарма „дика” Руслана – наша землячка).
Коли нестримний галицький дух вже майже вилітав з грудей, молодь почала бавитися в різні забавлянки. Усім відоме „моргання” ставало все більш і більш захопливим, коли хлопці без жодного потрібного на те знаку самі починали втікати від своїх дівчат. Наступна гра було особливо цікавою. До неможливости захопливо було спостерігати, як один із знаменитостей нашого факультету з зав’язаними очима намагався губами віднайти шматочки солодкого шоколаду на тілі не менш солодкої дівчини…
Єдине, чого ніяк не можна було собі пробачити, це відсутність відеокамери. Який можна було б мати згодом компромат!..
Не знаю, хто як, а ми „відірвалися” „на славу”, і тепер, окрім болю в ногах, руках, спинах і …, відчуваємо шалений сплеск енергії і мо-о-о-ре задоволення!
І ще. Велике дякую передусім треба сказати організаторам вечорниць, зокрема студентам катедри української фольклористики імени академіка Філарета Колесси.
Деякими міркуваннями „з приводу” люб’язно поділилася промовтор святкування студентка ІІІ курсу Галина СОКИРКА:
Андріївські вечорниці по-новому? А що, власне, нового?
По-перше, об’єднання парубоцьких і дівочих вечорниць. Раніше окремо гадали дівчата, а хлопці в той час якось намагалися нашкодити їхнім гаданням. Робили це зазвичай непомітно, і дівчата про прик-рості дізнавалися зранку. Инший варіянт святкування Андрія – це вечорниці. Коли дівчата збиралися, накривали стіл, запрошували хлопців…, але тоді вже не було гадань, лише забава. Це одне. Друге, що дуже, властиво, здивувало й мене, це те, що ніхто не помітив, як ми дуже вільно потрактували калиту як дівчину. Насправді ж, традиція кусання калити означала завершення хліборобського сезону, а кусали її господарі. Зрештою, це зрозуміло. Ми жителі міста, наша держава стоїть на порозі глобальної урбанізації, а тому й народні звичаї та традиції потроху стираються із нашої пам’яти. А шкода!
Наталка ДМИТРУК