ФОТОФАКТ
11 травня вже вдруге на філологічному факультеті відбувся Всеукраїнський конкурс студентських робіт із соціолінгвістики. Ініціятором заходу, як і торік, виступила професор катедри загального мовознавства Галина Мацюк. Конкурсанти — а це представники 12 ВНЗ України — жваво дискутували стосовно проблем білінгвізму, мовної ситуації в нашій країні, джерел існування мови в суспільстві, соціяльних аспектів політичного дискурсу та політичної реклами, мовлення підлітків, ґендерних проблем мовлення тощо. Серед студентів І-ІІІ курсу переможцями стали Ольга Шевчук (Донецьк, І місце за дослідження „Інтерференція як результат російсько-українського білінгвізму (на матеріялі україномовної преси м. Донецька)”), Юрій Римашевський (Львів, І місце за дослідження „Політична реклама як засіб маніпулювання суспільною думкою”), Леся Луньо (Львів, ІІ місце за дослідження „Українська мова в молодіжному середовищі м. Львова”), Габріела Магдинець (Мукачево, ІІІ місце за дослідження „Двомовне середовище Закарпаття”). Серед студентів IV-V курсів найкращими були визнані Лариса Копач (Одеса, І місце за дослідження „Ґендерні прояви комунікації в рекламному дискурсі (на прикладі оголошень у рубриці „Знайомства”)”), Марія Корчен (Глухів, І місце за дослідження „Ідеї соціолінгвістики в науковій парадигмі О. Потебні”), Тетяна Рум’янцева (Черкаси, ІІ місце за дослідження „Мовна компетенція підлітків: соціолінгвістичні дослідження”), Юлія Фещенко (Черкаси, ІІ місце за дослідження „Ергоніми м. Черкаси: соціолінгвістичний аспект”), Світлана Бральчук (Вінниця, ІІІ місце за дослідження „Публіцистична коректність як засіб функціонування публіцистичного тексту”), Світлана Поліщук (Вінниця, ІІІ місце за дослідження „Лінгвістичні особливості англійського та німецького рекламного тексту”).
Краса по-українськи
Подія, яка відбулася наприкінці квітня в нічному клубі Львова „Пікассо”, на жаль, не сколихнула глибин теперішнього нашого суспільства. Не сколихнула й поверхонь його. За винятком кількох принагідних коментарів у ранковому трамваї та розгорнутішого огляду на шпальтах однієї з львівських газет, що за своєю неприхованою патетикою більше скидався на ювілейне привітання, жодних инших помітних рефлексій вона не спровокувала. Зрештою, акції подібного штибу завжди містять у собі елемент ризику: обіцяючи певний тріумф, вони, однак, втрачають свою привабливість, як тільки їх починають переповідати. Будь-які спроби зафільмувати ці акції чи зафіксувати на фотоплівку наштовхуються на небезпеку залишити найістотніше поза кадром. У цьому випадку втрачають свою безмежну виражальну здатність навіть слова. Писати статті про подібні заходи — все одно, що, зруйнувавши канонічні жанрові форми, писати роман у формі хоку.
Тож що було насправді? Понад півтори сотні засліплених ліхтарями і отруєних музикою облич у глядацькій залі, трохи менше на сцені, ще менше за режисерським пультом і лише шестеро спійманих прожекторами та пильною увагою глядачів і членів журі конкурсанток, які змагалися за право зватись найвродливішою, найспокусливішою на своєму факультеті, за право отримати перепустку на конкурс „Королева Франкового вузу”. Свято краси, атракціон витривалости, тест на вроду, „Міс філологічного факультету”. Але хіба лише це? Адже була ще й несміливість, форма легкого шоку, власне кажучи, комплекси, через які декотрим з дівчат довелося перестрибнути, вперше демонструючи на сцені перед численною авдиторією свої вокальні чи танцювальні здібності. А як же ведучі — Оксана Магир та Юрко Римашевський, яким за відсутности генеральної репетиції ледь не увесь вечір доводилось імпровізувати, випробовувати на міцність власну інтуїцію та винахідливість? Зрештою, захід виявився б достоту нереалізованим, якби не виснажлива і направду гідна похвали праця організаторів Галі Сокирки, Олі Сафроньєвої та Юрка Синенького. Коли в їхніх руках опинився цей конкурс, мова зайшла про такий собі подарунок долі, подарунок, щоправда, вередливий та обтяжливий, оскільки розпочинався він з розклеювання запрошень до участи в конкурсі і завершувався придбанням квітів та стрічок для переможниць.
Переповісти фабулу конкурсу, перелічити кожен із шести запропонованих дівчатам конкурсів, назвати, хто в якому й за що переміг, означало б вмістити в обсяг одного абзацу чималий шмат реальности і не те, щоб зіпсувати його, а позбавити цей шматок дійсности привабливости. Инша справа, що вечір можна суто по-кортосарівськи реконструювати. Мусимо визнати, що конкурс мав безумовний успіх серед публіки. Якщо спершу у залі відчувалась напружена атмосфера, між конкурсантками та глядачами існувала певна дистанція, то далі обставини змінювалися на краще, карнавал набирав розмаху: конкурсанток тримало купи не лише прагнення перемогти, глядачі не обмежувалася лише аплодисментами, ведучі дедалі частіше усміхалися. Можливо, з певних причин організаторам не вдалося показати всього задуманого. Але й представленого було достатньо, аби по закінченні конкурсу, коли ошаліла від захвату публіка скандувала імена переможниць і від її різноголосого ревища двиготів не тільки клуб „Пікассо”, а й усі прилеглі до нього райони, я, витираючи хустинкою своє спітніле чоло, промовив: „Я пишаюсь тобою, філологічний”.
А пишатися було чим! Скільки краси, світла, музики, усміхнених облич — і все зусиллями кількох студентів! Окрім того, можу з упевненістю стверджувати, що всі учасниці конкурсу мали рівні шанси на перемогу. В усякому разі вони були рівноцінно віддалені від членів журі як у суто просторовій, так й у конспіративній площині. Склад журі був дібраний таким чином (титуловані моделі шоу-агенції „Зірки Галичини” Жанна Мельник та Юлія Познякавська, доценти катедри історії української літератури ім. акад. М. Возняка ЛНУ імени Івана Франка Андрій Печарський та Назар Федорак, адміністратор комп’ютерного класу філологічного факультету ЛНУ імени Івана Франка Андрій Чулаєвський, голова студентського уряду ЛНУ імени Івана Франка Михайло Лемак, фотограф Олег Михайлинин та представник генерального спонсора Володимир Юзва), що дівчатам просто не випадало скаржитися на непрофесійне чи однобічне оцінювання. Инша справа, наскільки різнобічно змогли подати себе самі конкурсантки, наскільки вдалими були їхні образи, наскільки обраний ними жанр перформенсу відповідав їхнім можливостям.
Тепер, гадаю, саме час вислизнути з проваль цілковитих абстракцій і представити Вам учасниць конкурсу. Володаркою найбільшої кількости нагород, серед яких — титули „Міс глядацьких симпатій”, „Міс дружба”, „ІІІ віце-міс філологічного факультету”, стала Ірина Петрик. Якби переможницю обирали присутні в залі глядачі чи, скажімо, самі ж конкурсантки, то, очевидно, „Міс філологічного факультету” була б саме вона. Оригінальною постановкою танцю у вогняному колі, складеному зі свічок, що палахкотіли в темряві, уразила всіх „Міс оригінальність” Оля Віхоть. „Міс елегантність” Віра Шніцар робила усе можливе, аби спокусити публіку своєю витонченою елегантністю: її елегантний корсет був ледь розшнурований, від неї приємно пахло елегантними парфумами, але найбільшого захоплення викликав її голос — о, вона уміла елегантно маніпулювати ним! Усіма шансами на перемогу володіла й „ІІ віце-міс факультету” Оксана Зінченко. Її рот нагадував квітку, одяг огортав обриси запаморочливої фігури. Дівчина справді справила враження чарівної спокусниці, і перемогти їй завадив лише брак досвіду. Образ „Міс фотогенічности”, а заразом і „І віце-міс факультету” Тамари Гвоздарьової, мабуть, найміцніше закарбувався у пам’яті. Він був наче келих, і стільки покірної ніжности й палкої самовідданости я випив з цього келиху, стільки добірних барв почерпано з її фото. Однак предметом найвищих амбіцій, радостей та сподівань було представлення Олі Яковлєвої. Публіка відчувала, що це мало бути щось незабутнє. Пів життя кожен із присутніх у залі, мабуть, мріяв побачити щось подібне на одній із львівських сцен, а коли це сталося, усі побоювалися, що виступ може продерти всю тканину вечора, блиснувши його передчасною вершиною. Мій внутрішній голос тоді сказав мені: „Вона переможе, старий. Вона стане „Міс філологічного факультету”. І він мав рацію.
Коли усе закінчувалося (як трапляється в подібних ситуаціях, закінчувалось передчасно, несподівано, ледь досягнувши апогею, вершини, кульмінації), коли ліхтарі почали гаснути, а музика — стишуватись, я натрапив на нього. Він представився Юрком, а втім, у цьому не було особливої потреби, адже я й так його впізнав. Хлопець, увесь вечір чесно відпрацювавши ведучим, тепер сидів у кутку маленького дворика клубу, посеред залишків тієї пишноти, яку помилково прийнято вважати слов’янською, і совгав по столі порожньою сільничкою. „Усе скінчилося”, — сказав я йому, на що він відповів: „Дивно тільки, чому Бог, заклавши у світ можливість несамовитої краси, досконалости й гармонії, ніколи не дає їм зреалізуватися до кінця. Дуже дивно”. Юрку, а може, Він просто боїться?
ДІВЧИНА З ПОСМІШКОЮ
Допіру про неї було відомо лише те, що вона мешкає десь у Львові і навчається на першому курсі філологічного факультету ЛНУ імени Івана Франка. Подейкували, що закінчивши одну із львівських шкіл, дівчина свідомо подалась у ВНЗ з твердим наміром стати його міс. Її життєві пріоритети — гармонія і боротьба, краса і кохання, пошук фортуни та щастя. Форми самореалізації — навчання, музика, танці, зрештою, все, що сповнене динамікою та позитивною енергетикою. Мета? Поїхати в Японію і закохатися у справжнього самурая. Ось така вона, Оля Яковлева, „Міс філологічного факультету”. Ті, хто знають її не досить близько, кажуть — талановита дівчина, ті, хто знають її зовсім близько, кажуть — хороша людина. Ті, хто не знають її взагалі, нічого не кажуть. Захоплюються мовчки.
– Розкажи, з якою метою ти йшла на конкурс, що відчула, коли стала переможницею? Що змінилося у твоєму житті після нього?
– Ішла на конкурс, у принципі, аби довести собі, що такі заходи можуть бути чесними. Після участи в конкурсі „Міс Львова” у мене була відраза до змагань подібного типу. Думаю, перемога на „Міс філологічного факультету” стала важливим етапом у моєму самоутвердженні. А що змінилося? Зміцніла впевненість у власних силах. Тепер от готуюся до конкурсу „Королева Франкового вузу”.
– Опиши атмосферу, яка панувала на конкурсі „Міс філологічного факультету” серед дівчат. Чи було відчуття жорсткої конкуренції чи, скажімо, заздрости?
– Заздрости чи якоїсь прихованої ненависти абсолютно не було. Навпаки, між дівчатами склалися приязні, дружні і надзвичайно теплі стосунки. Номінацію „Міс дружба” ми абсолютно чесно віддали Ірі Петрик. Вона завжди нас збирала до купки.
– Поділися якимись невеликими таємницями зі свого шкільного життя. Що найбільше запам’яталося з тих років?
– У школі я багато виступала на різноманітних вечорах, творчих конкурсах, згадки про які, напевно, залишаються на все життя. Однак, найприємнішим для мене моментом було вручення золотої медалі (Оля з відзнакою закінчила Львівську загальноосвітню середню школу № 46 імени В’ячеслава Чорновола з поглибленим вивченням англійської мови — Ю. Р.). Крім того, у мене був надзвичайно дружний клас. Я завжди йшла в школу не так на уроки, як до друзів.
– Чому ти вступила саме на філологічний факультет?
– На мій погляд, японська філологія — перспективна та цікава спеціальність. Тим більше, що мене завжди цікавила культура инших країн. Окрім того, я люблю вивчати мови, а японська — дуже оригінальна за своєю суттю і не схожа на усі инші. Зараз навчанням на філологічному факультеті, у принципі, задоволена. Знову ж так поталанило із друзями: у нас склалася дуже класна група. Приємно, що не помилилася з вибором факультету.
–Ти дуже багато розповідала про друзів, про ту атмосферу, яка складається довкола тебе. А що найбільше цінуєш у людях?
– Відкритість, доброту, напевно, щирість. Я ненавиджу заздрість та необґрунтовану критику.
– А віриш у справжнє кохання?
– Так. Для мене кохання — це не просто відчути, що ти маєш до когось певні почуття, а зрозуміти, що ця людина є тобі близькою та рідною, і з нею ти почуваєш себе максимум щасливою.
– Який твій найбільший недолік?
– Найбільший недолік? Не знаю. На конкурсі на подібне питання я відповіла, що недоліків у мене немає і я нічого не хочу у собі змінити. Про мої недоліки, гадаю, повинен говорити хтось инший, можливо, друзі, батьки.
– Чим ти займаєшся у вільний час?
– Я надзвичайно люблю танцювати і зараз займаюся в „Черемоші”, зрештою, народними танцями захоплююся вже 11 років. Можливо, саме вони привили мені любов до української культури, звичаїв. Крім того, граю на гітарі, пишу вірші, инколи кладу їх на власну музику, і так виходять власні пісні. Мабуть, все.
– А любиш почитати щось на дозвіллі? Можливо, маєш улюбленого автора чи улюблену книгу?
– Швидше ні. Тобто я можу прочитати певний твір, якщо потрібно, або за умови, що він мене зацікавив, але щоб особливо захоплюватися якимось конкретним автором чи твором — цього немає. На мою думку, у кожного письменника є якісь геніяльні і менш вдалі речі.
– Яка твоя найбожевільніша мрія?
– Цього літа я, наприклад, збираюся стрибнути з банджо. А найбожевільніша? Такої, мабуть, ще нема.
– Де б ти хотіла побувати?
– Передусім, у Японії. А далі — грандіозні плани об’їхати всю Європу.
– Як у кожної людини, у тебе в житті є якась мета. Можеш нею поділитися?
– На даний момент моя мета — успішно закінчити університет і побудувати кар’єру. На мій погляд, дуже важливо, щоб кожна людина змогла самореалізуватися, аби щоранку вона йшла на роботу з посмішкою і шаленим зарядом позитивної енергії, аби обраний фах приносив достаток у сім’ю. Якщо говорити абстрактніше, я хочу так облаштувати своє життя, аби завжди почувати себе щасливою, щоб такими ж були люди, які мене оточують.
Новини
9 травня у приміщенні львівської СЗШ №99 відбувся Перший львівський дитячий Фестиваль художнього перекладу. Організаторами та засновниками виступили Львівська обласна організація НСПУ, видавництво “Каменяр”, львівська СЗШ №99, літературно-перекладацька студія “Голос”. У Фестивалі взяло участь 28 школярів із 11 навчальних закладів міста. Серед них були вихованці трьох літературних студій – “Галиця” (Зоряни Гладкої), “На горищі” (Оксани Копак) і літературно-перекладацької студії “Голос” (Наталі Трохим). Учасники фестивалю подали на розгляд журі переклади з англійської, польської, німецької, чеської, французької та російської мов. Наймолодшій учасниці конкурсу було дев’ять років, найстаршій – сімнадцять, тож роботи оцінювали в трьох вікових категоріях: молодша – 4-7 класи; середня – 8-9 класи; і старша – 10-11 класи. Фестиваль проходив у два етапи. Спершу учасники подавали на розгляд журі власні переклади разом із оригіналами, а 9 травня відбувся заключний етап, на якому діти виступали зі своїми перекладами і журі виставляло остаточні оцінки, враховуючи ще й артистизм учасників.
У молодшій віковій категорії (4-7 класи) І місце посіла Юля АНАТОЛЬЄВА, 4 клас СЗШ №99 (переклади з польської). У середній віковій категорії (8-9 класи) І місце – Петро РУДИК, 9 клас, СЗШ № 100 (переклади з англійської). У старшій віковій категорії (10-11 класи) І місце – Ярина ЧЕРНЯК, 11 клас, СЗШ № 99 (з англійської, польської та чеської мови – польською). детальніше…