16 вересня львів’яни мали змогу вкотре насолодитися виставою Івано-Франківського академічного музично-драматичного театру ім. І. Франка «Солодка Даруся». Аншлаг був неймовірний, – вже за три дні до вистави в касах не було квитків, а в залі жодного вільного місця. Аудиторія різна – від школярів та студентів до людей похилого віку, для яких ця вистава є своєрідним відгомоном минулого. В залі панувала своєрідна атмосфера, витав дух певного таїнства, яке згодом після третього дзвінка перейшло і на сцену.
Прем`єра «Солодкої Дарусі» відбулася 16 листопада 2008 року в Івано-Франківську. Це була експериментальна вистава Ростислава Держипільського, в якій він задіяв випускників Інституту мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. «Солодка Даруся» була дипломною роботою молодих акторів, яка згодом викликала справжній тріумф. Музичний супровід до вистави написала лауреат національної премії ім. Т. Г. Шевченка Наталія Половинка. «Солодку Дарусю» відразу ж включили до репертуару Івано-Франківського театру і вона стала переможцем різних театральних фестивалів. На фестивалі «Прем`єри сезону – 2009» вистава перемогла відразу в п`яти номінаціях. Вражає те, що із блискучого твору постав самостійний драматургіч¬ний твір, де немає побуту й нічого зайвого.
16 вересня на виставу приїхала й сама авторка твору – Марія Матіос. Як завжди ця витончена й глибоко–емоційна жінка своїми словами сколихнула сотні сердець в залі, а її присутність в залі надала виставі ще глибшого підтексту.
Режисер постановки – директор театру ім. І. Франка Ростислав Держипільський – по-своєму оригінально та творчо підійшов до п’єси, якій притаманна кінематографічна естетика, символіка, мінімалізм. Постановка вирізняється експериментальністю: замість пишних декорацій – дві старі лави, крім цього кожен глядач безпосередньо задіяний у дійстві і стає його учасником.У першій частині майже немає слів, все обертається навколо звуків, через призму яких показується внутрішній світ Дарусі, яка живе з ними у голові, і які її часом просто розривають.
До речі, головну героїню (Дарусю в дитинстві) зіграла одинадцятирічна дівчинка, яка вдруге у своєму житті стояла на великій сцені. Та й всім іншим акторам не більше 24 років, але це не заважає їм проявляти свою майстерність та талант. Особливо вражає постановка голосу та сила звучання, очевидним є те, що партнери на сцені розуміють один одного і дуже добре відчувають, помітна колективна співпраця, особливо у містичних танцях, які потребують уваги та внутрішньої зосередженості. А моменти, де німа героїня намагається сказати щось в зал, нібито звертаючись до кожного з нас, пробирають до сліз навіть найбільших скептиків.
І коли актори під час однієї з сцен ритуального обряду раптово обсипають сцену цукерками відчуваєш отой солодкавий присмак болю українського народу, який ми відчуваємо і досі…