НЕ ЗАБУДЬ ЮНИХ ДНІВ…
(Закінчення. Початок в №№13–14)
Усунені з “Академічного кружка” і “Друга” запеклі москвофіли підняли галас у пресі з метою підірвати авторитет журналу серед передплатників. Не цуралися і доносів у поліцію, звинувачуючи редакторів журналу в “соціялізмі”. Тим звинуваченням української молоді скористалася крайова адміністрація і влаштувала гучний політичний процес. Спершу було заарештовано М. Павлика і кількох російських емігрантів, котрі займалися поширенням агітаційних брошур. Під час арешту М. Павлика (січень – березень 1877 р.) І. Франко й далі самотужки видавав журнал. Тоді поліція скористалася приїздом до Львова російського емігранта, молодого поляка Михайла Котурницького (справжнє прізвище – Еразм Кобилянський), який привіз із Женеви соціялістичну літературу і кореспонденцію для польсь¬ких та українських адресатів. Пізніше, аналізуючи тодішні події, І. Франко з подивом відзначив, що М. Котурницький, про¬бувши два тижні у Львові, активно спілкувався з польськими соціялістами, але кореспонденцій для українців не віддав адресатам. Ті кореспонденції поліція вилучила під час арешту М. Котурницького саме тоді, коли він зібрався від’їхати зі Львова. Це були книжки і два листи М. Дра¬гоманова, адресовані М. Павликові та ще кільком студентам. Листи були цілком невинного змісту: М. Драгоманов радив українцям співпрацювати з польськими соціялістами на паритетних засадах, пропонував відрядити І. Франка в Закарпаття для громадської та наукової праці, вимагав підтримувати між Віднем та Львовом тісніший зв’язок тощо. Того тільки й треба було поліції. 11 червня 1877 р. несподівано для Франка бу¬ло проведено обшук у його помешканні на пл. Бенедиктинській, № 1, а наступного дня його заарештували. До львівської слідчої в’язниці закинули всю редакцію “Друга”, а також Анну Павлик (сестру Михайла), польського соція¬ліста Болеслава Лімановського і ще кіль¬кох поляків, з котрими спілкувався М. Котурницький. Обшуки прокотилися всією Галичиною. У Відні арештовано було членів тамтешнього студентського товариства “Січ” – університетського бібліотекаря й видавця українських агітаційних брошур Остапа Терлецького і студента-медика Щасного (Фелікса) Сельського. Обох віден¬ців привезли до Львова в кайданах!
Через місяць-другий декого з ув’язнених, зокрема всіх поляків (крім, ясна річ, М. Котурницького), було звільнено і не притягувано до суду взагалі. Громадян конституційної Австро-Угорщини не могли судити за переконання (з ідеєю соціялізму студентів знайомили професори з університетських кафедр), отож заарештованих українців звинувачено було в участи в таємному товаристві з Драгомановим на чолі і центром у Києві, яке немовбито розпросторилося по всій Україні. Консервативні москвофільські і польські видання здійняли ґвалт – Східна Галичина охоплена соціялістичною пропагандою!
Слідство тривало сім місяців. Весь той час І.Франко перебував у в’язниці. “Безтолковий процес, котрий упав на мене, як серед вулиці цегла на голову, і котрий скінчився моїм засудженням, хоч у мене не було за душею й тіні того гріха, який мені закидували (ані тайних товариств, ані соціалізму; я був соціалістом по симпатії, як мужик, але далекий був від розуміння, що таке соціалізм науковий), був для мене страшною і тяжкою пробою. Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, котрих бувало в одній камері зо мною по 14 – 18, перекидувано з камери до камери, при ненастанних ревізіях та придирках (се, бач, за те, що я “писав”, т.є. записував на случайно роздобутих карточках паперу случайно роздобутим олівцем пісні та приповідки з уст соузників або й свої вірші), а кілька тижнів я просидів в такій камері, що мала тільки одне вікно, а містила 12 людей, з котрих 8 спало на тапчані, а 4 – під тапчаном для браку місця. З протекції, для свіжого повітря, соузники відступили мені “найліпше” місце до спання – під вікном насупротив дверей; а що вікно задля задухи мусило бути день і ніч отворене і до дверей продувало, то я щорана будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна” [Т. 49. – С. 245].
І. Франко не відчував за собою жодної вини, бо провадив цілком легальну й дозволену законом діяльність. На допитах у крайовому карному суді він відкинув звинувачення у приналежності до якого-небудь таємного товариства.
14 січня 1878 р. о дев’ятій ранку львів¬ський крайовий суд розпочав розгляд справ І. Франка, М. Павлика, А. Павлик та їхніх друзів, а також О. Терлецького, Ф. Сельського і М. Котурницького. У зал судового засідання, який переповнила публіка і кореспонденти, ввели обвинувачених. На в’язнях, особливо на Франку і Терлецькому, видніють сліди довгого пе¬ре¬бування у в’язниці. “Лиця помарнілі, густими бородами зарослі. – звітував кореспондент львівської “Правди” своїм читачам. – Вираз обличчя обвинувачених відмінний від звичайних обвинувачених, які тут день в день стають перед судом… Їх лиця помарнілі, але тільки з незвичайної невигоди, з-під високого лоба глядять ясні очі, сумовиті, але спокійні, мов говорять про певність і спокій духа.
Сміло, одверто, а навіть весело глядять вони на публіку, мов раді бачити коло себе людей”.
Придивлялися обвинувачені й одне до одного: їх судили за належність до таємного товариства, а деякі з них не були навіть і знайомі між собою. Так О. Терлецького І. Франко вперше побачив крізь вічко тюремної камери. З віденцем Щ. Сельським він лише обмінявся листами ще коли навчався в гімназії. А М.Котурницького ні І.Франко, ні його друзі до арешту взагалі не знали.
Про соціялізм не мали усталеної думки ані оскаржені, ані судді. Один із суддів, Могильницький, добродушна людина, запитував свого сусіда:
– Скажи мені, колего, що таке соціялізм? Знаю, що то річ, варта покарання, але про що, власне, йдеться тим соціялістам?
Б. Лімановському, який був на процесі запам’яталася палка промова О.Терлецького. М.Павлика і М.Котурницького було засуджено до трьох місяців позбавлення волі, І.Франка – до шести тижнів, решта отримали по місяцю в’язниці.
Унаслідок розгрому демократичної молоди очевидні вигоди отримали поль¬ські верховоди (притлумлено вплив україн¬ського молодіжного руху на громадську свідомість) і москвофіли (знов заволоді¬ли “Академічеським кружком” і припинили вихід “Друга”).
Отож і подався на вул. Кляйнівську, 4, де замешкав на четвертому поверсі разом із М. Павликом, його сестрою Анною і О. Терлецьким. Настрій був важким. Инколи купка колишнів в’язнів почувалася немов “на безлюдному острові, куди ні птах не залетить, ні пошта не доходить”. По місту ходили найнеймовірніші чутки: “їх вже арештували”, “ні, але будуть ув’яз¬нювати, стережіться!”, “засуджено до шибениці”, “їм влаштують процес за державну зраду”…
Причини тодішніх і пізніших конфліктів І. Франка із громадськими колами варто, очевидно, поділити на, так би мовити, внутрішні і зовнішні. Можна зрозуміти молодого І.Франка та його друзів, яким бажалося негайних змін в українському суспільному житті, але зі свого боку мали рацію й старші наставники, котрі переконували молодь насамперед здобути знання, щоби потім ефективно використовувати його для здійснення задуманих реформ. Тим внутрішнім аспектом окреслюється неминучий, цілком природний конфлікт різних поколінь — нетерплячих, запальних “синів” і зрівножених, обтяжених гірким життєвим досвідом “батьків”. Але були й причини зовнішні, закорінені в колоніяльному становищі українців: неприязні москвофільські і польські консервативні кола провокували і загострювали взаємну ворожнечу й недовіру, галасуючи про надуманий “соціялізм” І.Франка, його товаришів та наставників (М.Драгоманова), хоча незрівнянно радикальніші польські чи австрійські соціялісти цілком легально займалися своєю політичною діяльністю в конституційній Австро-Угорщині. Виключення І.Франка з “Просвіти” та инших національних установ, недопущення його на сторінки української преси, заборона мо¬лоді спілкуватися з ним — така прямолінійна захисна тактика, обрана народовцями, засвідчила політичну слабкість і недалекоглядність. Особисто ж для І.Франка та його товаришів реакція громадськости була болючим незаслуженим ударом, сприймалася як остаточна катастрофа і прискорила розрив – відтепер “вони з легкомисністю молодиків і з запалом лю¬дей, що не мають нічого більше до страчення, кидають гарячий визов у очі суспіль¬ності” [Т. 41. – С. 486].
Франко поновив навчання в університеті, але стипендії вже не отримував. А зневірений Павлик взагалі махнув рукою на університет. Отож повністю віддалися роботі: щовечора допізна працювали разом із М. Павликом над новим місячником “Громадський друг”.
Одного разу, повернувшись із таємного лолинського побачення до Львова, по¬стукав у браму кам’яниці, де мешкав. Сторож, відчиняючи браму, перелякано торочив: “були тут з поліції левізори <перекручене “ревізори”>, питали за вами, чекали-чекали, далі послали за ковалем, відбили двері, шукали, перевертали, позабирали щось…” Приходжу до хати, свічу, а тут все собі якнайспокійніше лежить в такім самім анархічнім неладі, як-єм лишив. Ну, я й засміявся” [Т. 48. – С. 106].
Часто цілі дні проводив у кімнаті на Кляйнівській на самотині з собою і своїми невеселими думками. Навпроти через вулицю будували будинок, і шум відвертав увагу. “Ах, той стук, те калатання, ті крики на вулиці якраз проти мого вікна проганяють усяку думку з моєї голови, не дають мені й на хвилю спокою, відривають від праці! І нікуди мені подітися, нікуди сховатися від того невгамовного стуку. Від рана до вечора він не перестає, а коли ляжу спати, змучений денною спекою, то чую його виразно навіть у сні. І вже цілі два місяці так, подумайте собі! Відколи напроти моїх вікон почали мурувати оту нещасну каменицю, відтоді я не написав ані одної стрічки, і стук та калатання невгавали в моїх вухах” [Т. 15. – С. 59].
Цей невгамовний стукіт повертав пам’ять у недалекі дні карпатських мандрівок, коли зустрічав робітників, які товкли каміння на шляхах і пробивали залізничний тунель у горах. “Гірка доля тих людей… двигай тяжкий залізний молот та товчи каміння. А їх там багато сиділо. Їх робота не дозволяла їм заходити в бесіду між собою, – всі сиділи мовчки, навіть пісні, тої каждочасної товаришки нашого русина при роботі, не було чути. Ті люди, нужденні з лиць і одежі і понурі, видалися мені заклятими злим демоном, запряженими чарами до тої машинальної праці” [Т.14. – С. 246].
Не спроможний зосередитися на праці, сидів день-денно у вікні й дивився на роботу инших, забуваючи про себе й немов занурюючись у якийсь безбережний непрозорий туман…
…Безладний гуркіт молотів… млисті постаті карпатських каменярів… скрипучий голос, що зачитує вирок серед глухого гомону судової зали… кам’яна брила людських злигоднів і суспільної байдужости, під вагою якої на дні серця притишено схлипує жаль – не так за змарнованою молодістю, як за втраченим відчуттям сенсу дальшої боротьби… І раптом – голос, що прогримів згори, зворушуючи безшелесну пустелю ночі !..
…Франко стрепенувся і дрімота розвіялася. Що це було?! Запалив свічку. На годиннику – північ… Тиша… місто спить внизу… десь далеко прогуркотів пізній фіякр… Заспокоїтися не міг, і знов схилився над папером. Рука все виводила й закреслювала слово за словом, поки не викристалізувалися рядки:
«Я бачив дивний сон…»
Франко підвів очі до вікна – світало…
ЯКЩО КОТИК ВПІЙМАВ МИШКУ
„Котик впіймав мишку – і нічим залізти в Інтернет. Плачуть студенти…” – подумав я, коли зайшов в комп’ютерний клас і за єдиним вільним комп’ютером не зміг знайти мишки.
Стало ясно, чому цей комп’ютер виявився вільним. У той час, коли на носі сесія, горять курсові, гостро відчувається брак інформації, багато хто залишається з нічим лише зі здавалося б, банальної причини – відсутности мишки. Але не переживайте, є на то рада! Кому конче потрібен Інтернет, а самотужки підключити мишку не вдається, тому дам кілька порад, як можна обійтись лише клавіатурою.
- кнопка „Windows” – відкриває меню „Пуск”
- вказівні стрілки – переміщують курсор в тексті, змінюють команди кнопка „контекстне меню” (між „Windows” і Сtrl) – аналог правої кнопки мишки
- Tab – змінює команди
- Alt – активізує верхнє меню (файл, правка…)
- Enter – права кнопка мишки
- Alt+Esc – згортає вікно, активізує інше, яке відкрите
- Alt+F4 – закриває вікно
- Esc – закриває вікна „Зберегти”, „Відкрити” і т.д та діялогові (Так, Ні, ОК)
- F6 – активізує панель завдань, активізує поле „адреса” в Інтернеті
- Ctrl+Z – відміняє останню операцію
- Shift+F12 – зберігає файл
- Ctrl+C – копіює виділений текст або файл
- Ctrl+V – вставляє текст, файл
- Ctrl+N – створює новий документ
- Ctrl+Alt+Del – завершує роботу програми
Експериментуйте, працюйте на здоров’я!