- Наталя ЗАХОДИЛО “Яку таємницю приховує Юрій Андрухович?”
- Богдан СИВАНИЧ “100 років від дня народження Ірини Вільде”
- Катерина СЕНЬКІВ “Чорнобиль FOREVER, такого щастя більше нам не треба”
ЯКУ ТАЄМНИЦЮ ПРИХОВУЄ ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ?
Юрій Андрухович – один із найвідоміших сучасних українських письменників. Його твори перекладено багатьма мовами світу. Автор книг «Рекреація», «Московіада», «Перверзія», «Екзотичні птахи і рослини», «День смерті пані День», «Дванадцять обручів», «Таємниця»…
25 квітня у Палаці культури ім. Гната Хоткевича відбулася презентація книжки Юрія Андруховича «Таємниця». Квитки були розкуплені всі, вільних місць майже не було.
З двадцятихвилинним запізненням на сцену вийшов зі вступним словом директор Палацу. Повідомив, що цей проєкт називається «Побачення зі Львовом» і його підтримують різні митці: письменники, музичні колективи. Проєкт побудовано на благодійних засадах. Також він запросив на наступну зустріч з Андрієм Курковим у травні.
Після нього вийшов ведучий дійства – Віктор Неборак. З цією роллю ведучого він майже справився!
І-ша частина – літературна – тривала 1 годину. За цей час можна було писати записки у вигляді запитань Ю. Андруховичу і передавати на сцену; згодом він на них відповідав.
Героя вечора зал зустрів бурхливими оплесками. Ю. Андрухович запросив на сцену Михайла Барбару («Мертвий Півень»), і вони разом читали уривки з нової книги «Таємниця».
З прочитаних уривків можна було трохи дізнатись, про що ж ця книжка. Отже, вона про: веселі студентські роки автора, львівських студентів, Поліграф, Львів, кохання та про багато инших речей. Додам, що «Таємниця» Андруховича сповнена ностальгією.
Ось декілька цитат із книжки:
«Під ковбоями в нас розуміли гуцулів».
«Львів – це передусім акустика, це авдіо, а не відео».
«Розчарування з’являються на грані зіткнення уявного з реальним».
«Здається, що Кульпарків значно більший. Львів – філія Кульпаркова».
«Староста групи – концтабірний кат, виконує адміністративні завдання деканату, веде подвійну гру».
«Саша Шевчук не ходив на пари, багато курив і читав Маркса, але мав «2» з марксизму».
Можна зробити висновок: книга не є сумною, в ній багато смішного і такого, що є близьким кожному студентові (і не тільки).
У ній згадано також про художника Опанаса Заливаху. На жаль, його знає невелика кількість людей. Чомусь дуже часто так виходить: закордонних ми знаємо, а ось своїх, українських, ні. Прикро. Та все ж є люди, які знають цього неймовірно талановитого художника, один із таких людей – Ю. Андрухович.
Опісля автор відповідав на запитання залу. Ось якими були запитання:
– «Вас не лякає відвертість?»
– «Відкритість – ознака сили».
– «Як ви захищаєтесь від прагматиків?»
– «Прагматизм не найстрашніше на світі».
– «Львів – місто свободи?»
– «В юності моєю метою було втекти з Франика (Ю. Андрухович із Івано-Франківська), а у Львові для мене відкривався цілий світ. Тому, так: Львів – місто свободи».
– «У творах ви пишете, що ваша дружина майже свята. Погоджуєтесь?»
– «Так, зі всім погоджуюсь, окрім «майже»!
Багато питань було про кохання, тому письменник пожартував, що заради таких питань він і їздить по конференціях, а не заради оцінки своєї творчости.
У пісні «Life is a long song» з репертуару «Мертвого півня» є такі слова:
«У цитуванні найважливіше вчасно поставити крапку». Тому закінчую цитування порадою прочитати цю книжку.
Після короткочасної перерви почалася ІІ-га частина заходу. На сцену вийшов легендарний рок-гурт «Мертвий півень». Музиканти виконали аж 15 пісень, тому це був справжній концерт! Останню пісню вони заспівали спільно з Ю. Андруховичем – це стало великою несподіванкою!
Усім відомо, що Ю. Андрухович – автор текстів пісень «Мертвого півня», а також инших українських рок-гуртів.
На такій веселій ноті і закінчилась презентація книги Юрія Андруховича «Таємниця».
100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІРИНИ ВІЛЬДЕ
5 травня 2007 року виповнилося 100 років від дня народження великої української письменниці ХХ століття, талановитого прозаїка, лавреата найавторитетнішої в нашій державі премії імени Тараса Шевченка – Дарії Дмитрівни Макогон, більше відомої під своїм літературним псевдонімом – Ірина Вільде. На філологічному факультеті нашого університету відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Художній світ прози Ірини Вільде. Вимір часом».
Знаменним є те, що урочистості з нагоди 100-річного ювілею Ірини Вільде відбулися в нашому університеті, адже вона є його випускницею, тут працюють вчені – дослідники її творчости та критики її прозових шедеврів Іван Денисюк, Микола Ільницький, Любомир Сеник, тут читає лекції один із її найталановитіших літературних учнів, також лавреат національної премії ім. Т.Г. Шевченка Роман Іваничук, врешті, в нашому університеті на катедрі сходознавства провідним фахівцем-іра¬ністом є Ярема Євгенович Полотнюк – син Ірини Вільде, авторитетний сходознавець, чий український переклад Корану експоновано в Тегеранському музеї перекладів цієї священної книги.
Понад 200 осіб зібралося 5 травня на Личаківському цвинтарі Львова біля пам’ятника-могили Ірині Вільде, щоб вшанувати пам’ять письменниці. Тут відбулася поминальна молитва, представники обласної влади, письменники, поети, вчені-суспільствознавці, художники, журналісти, велика когорта шанувальників творчої спадщини Ірини Вільде поділилися спогадами, роздумами про її життєвий шлях, мистецьке зростання, творчу працю.
24 травня у рамках відзначення 100-річного ювілею видатної письменниці було презентовано літературно-музичну композицію «Із тремтінь жіночого серця» (сценарій Ніни Бічуї, режисер Ніна Воловець) у виконанні студентів 4 курсу акторського відділення факультету культури і мистецтв.
Ірина Вільде – автор повістей «Метелики на шпильках» (1935), «Б’є восьма» (1936), «Повнолітні діти» (1939), роману-епопеї «Сестри Річинські». Як талановита особистість, що відчуває могутній органічний зв’язок з потужним духом роду, Ірина Вільде вже в деб’ютних своїх творах продемонструвала неповторний стиль із характерними ліричними струменями та делікатним тремтінням жіночого серця. Імпресіоністичні барви повісті «Метелики на шпильках» набирають чіткіших контурів у промовистих підтекстах психологічного, інтелектуального роману «Сестри Річинські» – чудовому прикладі жанрового новаторства й вдалого та сміливого літературного експерименту.
ЧОРНОБИЛЬ FOREVER,
такого щастя більше нам не треба
Один день, одна помилка змінила життя тисяч (а то й мільйонів) людей. 26 квітня стало Днем пам’яті, жалю та горя. Уже 21 рік минув з дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а наслідки все ще тягнуться довгими роками.
Що ж саме сталося в цей день? Чим зумовлений вибух 4-го реактора на АЕС? Ця трагедія була спричинена недбалістю працівників, байдужістю тодішньої влади (яка не хотіла замінити старі ядерні реактори, хоч знала про їхні недоліки). Кульмінацією став несанкціонований експеримент на реакторі. У день самої трагедії навіть жителі найближчих до станції поселень не знали, що вдихають повітря, забруднене радіяцією. Радіоактивна хмара від вибуху 4-го реактора була в де¬кілька разів більшою, ніж та, що з’явилася в результаті ядерного бомбардування японських міст Хіросіми та Нагасакі під час Другої світової війни. Радіоактивні опади впали на територію Білорусії, Румунії, Польщі, Болгарії, Югославії, скандинавських країн, північно-західної частини Росії. Територію, що найбільш постраждала від радіяції й була заборонена для проживання, назвали «зоною відчуження». Найбільш радіоактивно забрудненими виявилися Житомирська, Київська і Чернігівська області.
Чи можемо ми зараз звинувачувати когось у цій аварії? Так, але що це змінить? Тепер ми можемо вільно говорити про це, про все, що наболіло в душі, закарбувалось у пам’яті та проявилось у хворобах людей, які там були. Протягом кількох днів від опі¬ків, отруєнь і великої кількости радіяції загинуло 30 чоловік, 135 тисяч залишило місце свого проживання через забруднення території. А протягом 21 року мільйони людей на власному здоров’ї відчули негативний вплив вибуху, забруднились сотні гектарів ґрунту і лісу та кубометрів води. Багато людей, що їхали в Чорнобиль (пожежники, лікарі, журналісти, ремонтні бригади) не знали всього жаху та небезпеки аварії, не усвідомлювали її глобальних наслідків. Радянська тоталітарна система приховувала від населення сам факт вибуху. 1 травня в усіх містах України відбулися традиційні демонстрації на честь Дня солідарности трудящих, хоча радіяційний фон у сотні разів перевищував норму. Коли почали повідомляти людям про ядерний вибух і вміст хіміч¬них елементів у повітрі, було вже пізно, усі вже зазнали впливу цього повітря. Потім почалась масова евакуація жителів із забруднених територій. Їх примусово садили в автобуси (без речей та грошей), вивозили за межі зони і «викидали, як сміття, на вулицю» – розповідають потерпілі, тож, хто не загинув від радіяції, міг померти від голоду чи відсутности житла. Мешканці тих областей, куди привозили «чорнобильців», боялися брати їх до себе, бо знали про їх радіоактивність. Жертви стали вигнанцями, кожен виживав, як міг, рятувались різними шляхами.
На вимогу европейських держав 15 грудня 2000 року Чорнобильську АЕС було закрито. Але проблема Чорнобиля для України залишилася. Що ж тепер влада робить для допомоги потерпілим? Спершу варто сказати про те, хто належить до потерпілих. За Законом України «Про статус і соціяльний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ними є громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків у 1986-1987 роках незалежно від кількости робочих днів, а у 1988-1990 роках – не менше 30 календарних днів, у тому числі в проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово відряджені в зазначені терміни для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, инших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованости, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Ці громадяни належать до категорії 1, 2, або 3, а особи, що проживали на території зони посиленого радіоекологічного контролю – категорія 4. З них особам, зарахованим до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю. Для інвалідів 1-ої групи – 100% мінімальної пенсії за віком, 2-ої групи – 75%, 3-ої групи, дітям-інвалідам та хворим на променеву хворобу – 50%. Особам, зарахованим до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія призначається у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, категорії 3 – 25%, категорії 4 – 15%. Також виплачується одноразова компенсація учасникам ліквідації, що стали інвалідами. Для 1-ої групи – 60 мінімальних заробітних плат, 2-ої групи – 45, 3-ої групи – 30, дітям-інвалідам – 10, сім’ям, що втратили годувальника – 60, батькам померлого – 30 і також щорічна допомога на оздоровлення.
Звичайно, ця допомога не є зайвою, але вона не допоможе повернути втрачені здоров’я і життя, загоїти рани від болю спогадів і втрат. Стрічки, які прикріпляють до прапорів 26 квітня, не повинні бути для нас лише шматком тканини, а символом співчуття, жалю і горя. Якщо ми сприймаємо цей день як день жалоби, значить розуміємо глобальність і трагічність цього лиха. Я сподіваюся, що безліч небайдужих сердець відкриється для розуміння цієї трагедії.