- Соломія НІКОЛАЙЧУК “Слава Україні! – Слава навіки?”
- Маруся В’ЇДЛИВА “«ГОЛА» ПРАВДА ПРО ТАЛАНТ”
- Світлана КОРЧАГІНА “Література”
СЛАВА УКРАЇНІ! – СЛАВА НАВІКИ?
Кажуть, краще раз побачити, ніж двічі почути. Мабуть, немає такої людини, яка не чула про непрості стосунки між сходом та заходом України. Нещодавно мала змогу відвідати ІІІ Всеукраїнський турнір юних журналістів, який відбувся в Сумах. Туди з’їхалося багато цікавих людей з різних регіонів України. Окрім самого конкурсу, не пропустила нагоди поспостерігати за людьми, їхньою мовою, звичками, ставленням до рідної держави. Як виявилося, батьківщина президента Віктора Ющенка наштовхнула на дуже цікаві висновки…
Перш за все, хочу зазначити, що чуткам про те, що на НЕ західній Україні живуть одні москалі, не можна вірити, адже це звичайнісінький міт. На конкурс приїхало багато молоді із різних областей України, які дійсно є патріотами своєї країни, освічені і чудово володіють українською мовою. І взагалі, здається, що упередженість між сходом і заходом існує через неправильні стереотипи. Вони звикли бачити нас бандерівцями, тобто бандитами за їхнім тлумаченням, ми ж звикли називати їх москалями. Але ж ні в першому, ні в другому випадку підстав для таких упереджень немає. Одна дівчина із Сімферополя розповіла про кінофестиваль, що відбувся у їхньому місті: «Наша школа відвідала цей фестиваль. Режисер зі Львова представив свій фільм про Степана Бандеру такого, яким він був насправді, про героя рідного народу. Проте батьки учнів потім влаштували скандал через те, що нам буцімто показують викривлені події, а сюжет фільму був неправдивий». Ну що ж, усім одразу не доведеш своєї правди…
Та все ж майже усім конкурсантам припали до душі львів’яни. Багато хто говорив, що ми дуже щирі, наполегливі, відверті і цікаві люди. Багатьом сподобалася львівська команда ще й тому, що її учасники були одягнені у вишиванки, які в східних регіонах є рідкістю. Але знайшли в нас і недоліки. Люди казали, що «львів’яни в багатьох словах ставлять неправильно наголос і розмовляють з австрійським акцентом». Що ж, треба взяти на замітку.
Що стосується жителів Сум, то на вулицях із вуст перехожих чули лише російську мову. Були такі, що запитували в нас, чому ми розмовляємо українською, на що ми гордо відповідали: «Бо ми з України». А на привітання «Слава Україні!» там взагалі мало хто знав, як відповісти. Дехто відказував «Слава навіки»… На перший погляд смішно. Але ж як це соромно, коли наші земляки, українці, не знають звичаїв, історії свого народу, байдужі до культурного й освітнього розвитку країни.
Чому ми не можемо порозумітися з ними? Чому вони не можуть зрозуміти нас? Це сталося історично чи залежить від кожного окремо? Я схиляюся до другого. Звичайно, є багато свідомих українців, патріотів. Проте, щоби бути єдиним народом, ми повинні підтримувати один одного у всьому, боротися за єдину ідею, не шукати у своєму співвітчизникові недоліків, забути про правобережність і лівобережність і згадати, що ми всі живемо на одній землі, яка нам однаково рідна!
Єднаймося, бо ми того варті!
«ГОЛА» ПРАВДА ПРО ТАЛАНТ
Уже ні для кого не секрет, що шоу-бізнес в Україні все ж таки існує і навіть розвивається. Минули ті далекі застійні часи, коли дійсно відомих виконавців можна було полічити на пальцях однієї руки. Зараз же «зірок» на небосхилі естради світить настільки багато, що за всіма не встигаєш дивитись, не те щоб запам’ятати ім’я чи назву пісні. З розвитком індустрії розваг змінились і наші погляди на життя. Живемо в демократичній державі, ніхто нічого особливо не забороняє, маємо повну свободу вибору і взагалі (теоретично) можемо робити все, що заманеться… Але така вседозволеність має не лише позитивні сторони, а й негативні. Отож (зі властивою мені в’їдливістю), про них і піде мова.
«Алло, ми шукаємо таланти!», «Допоможемо талановитій молоді!», «Запалімо нові зірки!»… Знайомі гасла, чи не так? За такими солодкими і багатообіцяючими фразами – сотні, навіть тисячі розчарувань, літри пролитих у подушку сліз і ще більше зламаних доль талановитих юнаків та дівчат, що переконали самих себе у власній нікчемності. Причина цих трагедій досить-таки проста і, як на мене, банально примітивна. Обдарована молодь, вважаючи, що їх при народженні Бог поцілував у тім’я, розсилає свої творчі доробки на всі популярні радіо¬станції, регулярно пише довжелезні листи відомим продюсерам, але… отримує відмову (якщо взагалі отримує) або нервово здригається при кожному телефонному дзвінку. З часом надії стає все менше, поштова скринька вже не так притягує погляд, гудки телефона не викликають тремтіння, а лише роздратованість… Місяць-два безрезультатних намагань хоч комусь сподобатись – і невпевнений у собі, розчавлений жорстоким світом митець готовий! Не заперечуватиму, є музики-параноїки, що впевнені в своїй неповторності, красі й таланті. Так, вони також бомбують студії звукозапису «шедеврами» власного виробництва. Дійсно, якщо ти народжений для сцени, то потрапиш на неї обов’язково, чого б це тобі не коштувало. Це я так, для врівноваження позицій, щоб мене не звинуватили в несправедливості чи переслідуванні односторонньої вигоди. Проблема в тому, що СПРАВЖНІ таланти не можуть самостійно «пробитись» на сцену. Тільки не треба істерично доводити мені, що справжня зірка заради слави і визнання закладе квартиру, машину і бабусині коштовності… Реальний стан речей такий, що ти станеш зіркою а) якщо тобі просто казково пощастить, і в продюсера саме в той день і хвилину, коли ти до нього прийдеш / приїдеш / відішлеш диски з піснями / зловиш на вулиці з гітарою за плечима (потрібне підкреслити), буде прекрасний настрій і він зможе розгледіти в тобі талант; б) якщо твій тато – голова процвітаючої фірми чи «простий нафтовий магнат», якому не шкода викласти пару мільйонів заради щастя улюбленої дитини; в) якщо ти – душа компанії, спортсменка і розумниця і своєю харизмою зачаруєш усіх, хто може відкрити тобі дорогу на музичний олімп; г) (один з найбільш дієвих способів) якщо в тебе ноги ростуть від вух, «харизма» третього-четвертого розміру і бойфренд – бізнесмен / політик / бандит / просто впливова особа (потрібне підкреслити). Є ще один варіант, але він уже настільки обговорюваний суспільством, що став банальним: ґарувати як віл, днями і ночами самовдосконалюватись, займатись вокалом, хореографією, йогою та східними єдиноборствами, читати Коельо і Зюскінда, вміти розрізняти картини Моне і Мане… і врешті досягти того бажаного ідеалу, який невідомим чином піднесе тебе до захмарних висот.
Крім постійно зачинених дверей, ще одна визначальна риса сучасного українського шоу-бізнесу – це його оголеність. Поясню детальніше: якщо ти не маєш шикарної модельної (або приблизно модельної) зовнішности, то навіть з унікальними вокальними чи хореографічними даними (залежно від того, на яку сцену ти пробиваєшся) у тебе практично немає шансів. Так чи инакше, але роздягтись тобі все одно колись доведеться, як не крути. Звісно, для тебе можуть зробити приємний виняток із правил, якщо в тебе просто супер-мегаталант і ти вже на естраді довго-довго, так що ніхто й не пам’ятає, скільки тобі років і коли ти почав свою сольну кар’єру. Звичайно, можна навести приклади успішного «функціонування» зірок, що не виставляли свої принади на огляд публіки, але наважусь вас запевнити, що таких екземплярів практично не залишилось.
Ну, а тепер перейдімо від загального до конкретного. «Проїдемось» по вітчизняних зірках. Тут пальма першости належить, звичайно, гурту «ВІА Гра», про який не говорив, мабуть, тільки лінивий. Так, дівчата, а точніше їх продюсери, обрали саме такий відверто сексуальний образ і потрапили в яблучко. Справа в тому, що ДО них ніхто з виконавців не наважувався настільки оголитися заради досягнення популярности. Гурт став першим проєктом на пострадянському просторі, що зачаровує не так співом, як зовнішніми даними. Парадокс, але «ВІА Гру» люблять і дорослі, і діти. І саме за зразком нашого вітчизняного «продукту» вже і в Росії, і в инших близько розташованих країнах почали «штампувати» подібні гурти. Екс-учасниці самої «ВІА Гри» – тепер також зірки, але більшість із них усе ж зберегла той образ, який їй було подаровано гуртом. Не секрет, що деякі «віагринки» елементарно використали участь у проєкті та власні дані для створення сім’ї із заможним чоловіком. Проте не про них мова. Впадає в очі один із новіших проєктів Юрія Нікітіна «Не Ангели». Дівчата одразу ж по своїй появі породили масу пліток щодо своєї статі, голосу і т.д. (а це, погодьтесь, непогана реклама). Ще більше вони епатували публіку досить відвертими відеороботами і зйомками для відомого чоловічого журналу. До речі, знятись оголеною чи напіводягненою для обкладинки часопису стало звичайною практикою для зірок вітчизняного шоу-бізнесу. Результат: про це пишуть усі газети, журнали з відвертими світлинами на обкладинці натовп розкуповує ще в перший день продажу… Однак голого тіла стало настільки багато, що ми перестаємо звертати увагу на жіночі принади, якими майорить кожен газетний кіоск. Старші люди обурені таким засиллям «поп»-співачок, причому частинка «поп» вказує на саму причину обурення… Ну не розуміють вони, як можна вийти на сцену (свята святих для артиста!) в трусиках, чоботах на височенних підборах і нахабно розтуляти рота під дешеву фонограму. А це такий світ шоу-бізнесу: неправдивий, розпусний, часто позбавлений таланту, аморальний, розбещений і зіпсований. І правда в тому, що талант, як правило, не має ніякого стосунку до шоу-бізнесової індустрії. Як філолог дозволю собі зауважити: є ШОУ і БІЗНЕС, а про талант тут ні слова, навіть ніякого натяку. Величезна машина покликана створювати гроші, уміло граючи на наших потребах і вподобаннях. Сумна правда така, що естетичний смак людей до уваги не береться. Ну, немає в голому світі зірок, що співають під «фанеру», місця для нас з вами, молодих, красивих, незіпсованих, а головне, неймовірно талановитих!
Єдиним світлим промінчиком мені видається допомога Володимира Гришка разом з командою телепроєкту «Шанс» двом молодим юнакам – Іванові Березовському та Вікторові Мельнику. Зараз обидва навчаються вокалу у визнаних педагогів, а між заняттями виступають на одній сцені з Лучано Паваротті та Монтсеррат Кабальє. Чи могли ці хлопці колись таке собі уявити? Оце дійсно пощастило! Спеціялісти дивувались: як такі таланти САМІ могли проявитись у звичайних українських хлопців, культурним життям особливо не навантажених?
P.S. Сподіваюсь, моя стаття хоч трохи вас переконала, що не варто так прагнути до світу шоу-бізнесу. А може, навпаки ще більше заохотила… Як би там не було, радуйте рідних і близьких своїм талантом, адже для артиста головне – визнання і любов публіки, а яка різниця, скільком людям ти даруєш щастя: двом чи мільйону? Залишайтесь собою, творіть і насолоджуйтесь власною творчістю!!!
ЛІТЕРАТУРА
Проходжу повз дорогу книжкову крамницю. Вдивляюся у вітрини та тихо зітхаю: Література вмирає на полиці. Коли ж ти зрозумієш: Література не хоче лежати ні на твоїх домашніх, ні на книжкових полицях.
Література в муках творчости народжується не для того, щоб лежати й припадати пилюкою. Вона хоче оселитися в тобі й жити. Література прагне жити в твоєму серці, у твоїх мозкових клітинах, прагне текти твоїми жилами, щоб литися твоєю кров’ю.
Література не хоче бути модною, адже модна Література втрачає своє таїнство. Літературі не до вподоби, коли її передають з рук в руки, адже її вбиває популярність. Вона ненавидить, коли її затирають до дірок. Література не хоче ставати загальновживаною, книжка не любить читачів, які її читають тільки тому, що вона модна або тільки тому, що так треба.
Література – мистецтво. А мистецтво – не комерція. Добре, коли автор орієнтується не на попит, а розуміє, що варто писати книжку навіть для однієї людини. І якщо рядки цієї книжки назавжди лишаться в серці того єдиного читача, то це означає, що праця не була марною.
Література ридає, коли віддають на макулатуру її дітей;
Література вмирає, коли її екранізують. Режисер розпинає її душу й нав’язує тобі свою точку зору на те, якою саме вона має бути.
Література корчиться від болю, коли чує бездарну критику.
А ще Література не припиняє століттями кричати в наші вуха: можете зневажати, цькувати або просто іґнорувати Літературу – вона все одно є. Є і вже не зникне і не помре. Адже мистецтво вічне, незалежно від того, приймаєте ви його чи викидаєте на смітник; даєте дитині в школу на макулатуру чи ставите на лаковану полицю; аплодуєте йому чи плюєте на нього.
Пам’ятай: не стане примітивних критиків, не стане дорогих видавництв, а Література житиме. Не на полицях дорогих крамниць і не на брудних лавках бабусь на ринку. Ні, вона житиме в серцях її творців і тих, кому вона необхідна, як ковток свіжого повітря. Видана чи невидана; визнана чи невизнана; прибуткова чи неприбуткова; стара чи новітня – неважливо. Яка б вона не була: вона невмируща. Література – вогонь: когось здатна зігріти, когось обпекти, а когось спалити вщент. Для кожного вона своя – Література. Вона живе лише в тобі і вмирає лише з тобою.