БАТЬКО ДРУКАРСЬКОЇ СПРАВИ
Читаючи журнал, газету чи книжку, чи задумувалися ви над тим, як постали ці друковані рядки і кому належить винахід, який дає змогу нам сьогодні з легкістю перечитувати улюблені твори і статті? Пропоную вам невелику подорож у минуле, з якої дізнаєтеся про те, як виникла перша друкована книга і хто її створив, започаткувавши тим самим механізоване книгодрукування.
Тож перенесімося в Німеччину кінця 14 століття. Саме тоді, 610 років тому, у місті Майнці, що на річці Рейн, народився Йоганн Генсфлейш цур Леден, більше знаний як Йоганн Гутенберг. Місто Майнц було знане своїми ювелірами. Молодий Йоганн багато навчався у галузі металообробки, у тому числі про витискування літер в ме¬талі. Це заняття його надзвичайно зацікавило, і майстер вирішив присвятити йому подальше життя.
Через політичні чвари Гутенберг був вигнаний на декілька років до Страсбурга, де зайнявся огранюванням коштовного каміння та навчанням цієї справи инших. Але понад усе його захопила таємна праця над новим винаходом. Невдовзі він повертається до свого рідного міста, щоб втілити свій задум у життя. Для цього потрібні гроші. Йому допомагає один заможний комерсант Фуст, позичивши 1600 гульденів. Це були великі гроші на той час (кваліфікований майстер приносив додому всього 30 гульденів в рік).
Ще до того, як розпочати свій експеримент, Гутенберг помітив, що деякі ідентичні вироби створювалися у великій кіль¬кості. Наприклад, карбувалися монети й виливалися кулі з металу. Чому б не друкувати сотні ідентичних сторінок з текстом, а потім збирати ці сторінки за цифровим порядком у ідентичні книжки? Гутенберг подумав про Біблію, дуже дорогу на цей час книгу, особисті примірники якої мали лише привілейовані особи. Він прагнув виготовити велику кількість ідентичних Біблій, зробивши таким чином їх набагато дешевшими, ніж рукописні примірники. Як це можна було зробити?
Більшість книжок переписували від ру¬ки, що вимагало ретельности й часу. Уже робилися спроби друкувати за допомогою вирізьблених вручну дерев’яних дощок, на кожній з яких була одна сторінка. Китаєць Бі-Шен навіть зробив для друку окремі літери з глини. У Кореї державні друкарські установи використовували літери з міді. Але друкування рухомими, окре¬мо зробленими літерами, які можна упорядковувати відповідно до кожної но¬вої сторінки, вимагало величезної їх кількости, і ще ніхто не розвинув технології їхнього виготовлення. Це мав зробити Гутенберг.
Будучи досвідченим майстром металевих справ, Гутенберг усвідомив, що друкування найкраще виконувати за допомогою рухомих літер, які зроблено не з глини чи дерева, а з металу. Їх мали виливати у формах, а не вирізати чи випалювати в печі. Для цього потрібно було форми, в яких можна було б вилити всі 26 літер абетки – малі й великі букви, також в’язь, розділові знаки, символи і цифри. Всього необхідно було 290 окремих символів, кожного з яких має бути десятки копій.
І ось у майстерні першого книгодрукаря на вогні розігрівають олово, свинець і вісмут. Кожен зайнятий своєю справою. Кілька майстрів гравіюють на невеличких сталевих брусках дзеркальний малюнок кожної букви і символу, щоби згодом використати його для витискування зображення тієї ж букви або символу в бруску м’якшого металу – чи то міді, чи латуні. Це так звані матриці. Інші кілька осіб працюють з ливарною формою – продуктом геніяльности Гутенберга. Вона розмі¬ром з чоловічий кулак і є відкритою як згори, так і знизу. Один працівник закріплює матрицю для літери на дні форми, инший вливає в неї попередньо розтоплений і приготовлений иншими майстрами сплав, який швидко застигає, оскільки зроблений зі спеціяльних для того металів. Згодом сплав виймають з форми. З одного боку – це витиснений дзеркальний малюнок букви, яку назвали літерою, що має відбитись на папері. Процес цей повторюють у майстерні багато разів, аж поки не буде виготовлено необхідної кількости стереотипів цієї літери. Після цього з форми виймають матрицю і заміщають матрицею наступної літери. Результатом цього є виготовлення великої кількости стереотипів букви і символу. Усі вони мають стандартні розміри, саме такі, які необхідні Гутенбергу.
Тепер можна починати друкування. Для цього у верстатку вкладають із попередньо виготовлених літер слова, які повинні скласти тексти майбутньої книги. Із слів складаються речення. Кожний рядок підганяється відповідно до иншого, тобто їм надається однакова довжина. Для цього існує гранка, яка ділить рядки тексту в стовпці, по два стовпці на сторінку. Цю сторінку фіксують на папері друкарського преса і змочують чорною фарбою. Прес подібний до тих, які використовують у виноробстві, переносить друкарську фарбу з матриці на папір. Ось так постає довгоочікувана перша сторінка книги, вже друкована, яка згодом буде мати багато копій, оскільки матрицю знову змочували фарбою і переносили на папір. Так як літери були рухомі, їх можна було знову використовувати для набору иншої сторінки.
Майстерня Гутенберга, в якій працювало десь 15 осіб, закінчила роботу над першою друкованою Біблією 1455 року. Було видано приблизно 180 примірників. Кожна книга мала 1282 сторінки, по 42 рядки на сторінку, у дві колонки. Уявіть, як довго потрібно було її створювати !? А скільки літер потрібно було для друку?! На кожній сторінці є приблизно 2600 знаків. Припускаючи, що Гутенберг мав шість складачів, кожен з яких працював водночас над трьома сторінками, їм було потрібно десь 46000 стереотипів.
1455 рік приніс Гутенбергу нечувану славу. Він став автором першої в світі дру¬кованої книги. У цей же рік він зазнав кра¬ху. Фуста, який був його спонсором, цікавили більше гроші, ніж шедевр. Коли його фінансові справи погіршилися, він позбавив Гутенберга права користуватися позикою. Гутенберг не зміг повернути борг і програв порушену судову справу. Його змусили віддати Фустові принаймні деяке друкарське устаткування й літери, що використовувалися в друкуванні. Разом із кваліфікованим працівником Гутенберга, Петером Шоффером, Фуст відкрив свою дру¬карню. Їхнє підприємство – “Фуст і Шоффер” – отримало славу, яку колись здобув Гутенберг, і стало першою прибутковою комерційною друкарнею у світі.
Гутенберг намагався продовжити працю, заснувавши иншу друкарню. Припускають, що він, окрім відомої вже друкованої Біблії, створив иншу якусь книгу. У 1462 р. його знову спіткала невдача. Унаслідок боротьби за владу в католицькій ієрархії Майнц був спалений. Гутенберг удруге втратив свою майстерню. Через 6 років він помер.
Винахід Гутенберга поширився блискавично. До 1500 року друкарські верстати вже були в 60 містах Німеччини й у 12 країнах Европи. Друкування змінило життя европейців. Знання стало доступним не лише багатим і привілейованим людям. З поширенням книг поширювалась і освіта. До Гутенберга в Европі було декілька тисяч рукописів, а через 50 років після його смерти – мільйони книжок.
Скільки вціліло Біблій Гутенберга? Десь близько 50 примірників. Усі вони дуже дорогі. Так, у 1978 р. музей Гутенберга в Майнці придбав один з них за 3,7 млн. ні¬мецьких марок (2 млн. доларів США). Нині ціна такої книги зросла в декілька разів.
За темпами роботи й кількістю видрукуваних примірників сучасні друкарні значно перевищують друкарню Гутенберга, але основний процес залишається по суті тим самим. Тож наступного разу, коли будете читати якусь книгу чи газету, згадайте скільки сил і праці доклали працівники друкарні, щоби донести до вас потрібну інформацію. А скільки сил і грошей затратив на це колись Гутенберг – батько сучасного книгодрукування.
АПОСТОЛ НОВІТНЬОГО УКРАЇНСТВА
Його називають людиною з великої літери. Він був і залишився в пам’яті нащадків людиною, яка присвятила свій розум і талант, усі свої помисли і діяння безкорисливому служінню людям.
«Я знаю, що десь у цьому просторі існує такий чародій – лікар, поет, письменник, історіограф, теософ і філософ», – писав літописець визвольних змагань українського народу, письменник Улас Самчук.
Юрій Липа народився в Одесі 5 травня 1900 року в сім’ї лікаря, поета, есеїста, активного громадського діяча, одного із засновників Братства Тарасівців Івана Липи. «Наш народ доти не заспокоїться, доки не буде мати самостійної України», – твердив Іван Липа. Син вбирав у себе вільнолюбиві настрої батька, стрімко мужніючи духовно і патріотично.
У 1918 році Юрій закінчує 4-ту Одеську ґімназію, повний восьмикласний курс, у 1929 році – медичний факультет Познанського університету (Польща), у 1931 році – школу військових лікарів у Варшаві. Молодому лікареві відкриваються блискучі перспективи у Лондоні, та за виступ у посольстві на захист галицьких українців його швидко відправляють «додому» – до Варшави, де він згодом стає провідником української громади.
Лікарську практику Юрій Липа успішно поєднує із літературою. Зі слів Євгена Маланюка: «Дозрілим поетом він з’являється одразу, письменником зі сформованим стилем, тематикою і навіть словництвом».
Перша поетична збірка Липи «Світлість» виходить 1925 року в Калуші, друга – «Суворість» – 1931 року в Празі, третя й остання «Вірую» – 1938 року у Львові. У кожній наскрізною є тема України.
Вперед, Україно! В тебе тяжкі стопи!
Пожари хат димлять з-під них:
Ні Росії, ні Европі
Не зрозуміти синів твоїх.
У Варшаві Юрій оселився надовго. Цілих чотирнадцять років життя минуло в польській столиці. Тут він одружився з Галиною Захарясевич, художницею-галичанкою, дочкою греко-католицького священика з Івано-Франківщини, тут народилися дві доньки – Іванка і Марта.
У ці роки виходять друком прозові твори Юрія Липи: роман про ХVІІ століття «Козаки в Московії», збірка оповідань і повістей «Нотатник», публіцистичне дослі¬дження «Бій за українську літературу», історіософські праці, серед яких – «Українська раса», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії», «Призначення України».
Влітку 1943 сім’я Юрія Липи виїздить до Галичини, оселяється в Яворові. Вдень Юрій Липа приймає хворих, а вночі невтомно пише.
Із спогадів Ярослава Ломницького, сина священика із села Вільшаниця (у цьому селі Ю. Липа з дружиною та двома доньками мешкав упродовж трьох місяців): «Юрій Липа відкрив у Яворові лікарський кабінет на вулиці Маковея, 40. Дуже багато хворих зверталося до нього, і він завжди знаходив час, щоби їх прийняти в будь-яку пору дня чи ночі, у робочий чи святковий день. Ніколи не звертав уваги на матеріяльну винагороду – навпаки, коли бачив матеріяльні нестатки, допомагав сам – давав задармо ліки або гроші на їх придбання. Убирався дуже скромно і на це не звертав жодної уваги».
Юрій Липа, окрім медичної практики, з ентузіязмом займається пошуковою роботою краєзнавчого змісту: цікавиться складом і походженням українців Яворівщини, їх культурою та звичаями. Умів завжди входити у довір’я людей. Народ його любив і довіряв.
Та, рятуючи родину від небезпеки, Липа перебрався у село Бунів. Через два тижні з Бунева – на хутір Іваники, бо сільську місцевість не обстрілювали з гармат, не бомбардували. Та це не уберегло його від жахливої смерти.
20 серпня 1944 року Юрія Липу було по-звірячому закатовано. Поховано славного сина українського народу на цвинтарі села Бунів.
Вознесіте знамено
Святого великого краю!
Говорить серце натхненно,
Говорить серце: «Я знаю!
Се твоя корогва, Україно,
Наді мною клекоче, –
Хто ж мене вбив безневинно
За мої вірні очі?»
Мученицьку смерть прийняв Ю. Липа, та прожив велике, славне життя, гідне захоплення і наслідування. Віддав усього себе для того, щоб ми творили і прославляли, жили і любили. Він залишив слід на землі, по якій ми ходимо.
Тому збережімо ці сліди і гідно пронесімо крізь своє життя, передаючи їх свої нащадкам – синам і донькам великого майбутнього.