- Леся Ставицька “Мені приємно, що мій словник стимулював відповідну лексикографічну практику в Україні”
- Мар’яна Чернацька “СЛЕНГ ЛЬВІВСЬКИХ ШКОЛЯРІВ”
- Мирослава Мацьків “ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК”
“Мені приємно, що мій словник стимулював відповідну лексикографічну практику в Україні”
Леся Ставицька
Український молодіжний жаргон процвітає, як мак на городі. Тільки-но вийшло друге видання Словника українського жаргону, як у Харкові надрукували Словник сучасного українського сленгу. Та юнацьке мовлення від цього не втрачає барв. Щоразу вигулькують нові слова, за якими не вженеться жоден лексикограф. До того ж постійно з’являється свіжий мовний продукт – нові фільми (перекладні чи українські), пісні, книжки.., які молодь залюбки споживає. Прокоментувати таке жаргонне різноманіття ми попросили докторку філологічних наук Лесю Ставицьку.
– Після прочитання Вашого словника складається враження, що таки маємо власне український молодіжний жаргон – попри спроби деяких мовознавців “викреслити” це мовне явище, мовляв, усі слова в ньому російського чи англійського походження.
– Після виходу першого видання словника в 2003 році мені закидали проросійський характер словника. На цю тему я терпляче полемізувала на сторінках преси. У книжці „Арго, жаргон, сленг” є розділ про український лінгвальний профіль сучасного жаргоновживання. Питома частка українського елемента прямо пропорційна україномовній комунікації в нашій лінгвокультурі, яка таким чином приречена мати національне мовне обличчя жаргону і сленгу.
– А як Ви оцінюєте словник сленгу Т. М. Кондратюк, у якому розлогіше представлено обсценну і “блатну” лексику?
– З наявністю „блатної ” лексики ще можна змиритися з огляду на те, що в результаті розширеного вживання вона переходить до розряду сленгу. Але обсценній лексиці – не місце в словнику такого типу. На жаль, типовим є включення табуйованої лексики в словники сленгу задля привабливости недозволеного. Наприклад, словник американського сленгу М. Московцева і С. Шевченка, виданий у Санкт-Петербурзі, має цілком товарну з цього погляду назву „Вашу мать, сер!”. До речі, ремарки обсценне у словнику Т. М. Кондратюк ви не знайдете. Авторка обмежується ремарками лайл., вульг., але це вже питання методології словника, компетентности укладача. Жаргон, сленг, за визначенням, – це евфемізм табуйованого, і не треба сплутувати ці лексичні категорії, грішити проти елементарної істини на догоду споживачеві, який проковтне вербальну полуничку.
– І чи не відчуваєте конкуренції? Чи, може, думаєте про те, аби об’єднати зусилля з Тетяною Кондратюк?
– Конкуренції я не відчуваю. Мені приємно, що мій словник стимулював відповідну лексикографічну практику в Україні. Не без впливу першого варіянту словника видала німецько-український словник лайки Оксана Гаврилів (вона особисто це мені сказала), маємо і цей словник видавництва „Фоліо”, лінгвіст із Луцька Григорій Аркушин видав „Словник евфемізімів, уживаних у говірках та молодіжному жаргоні Західного Полісся і західній частині Волині”. Було б дивно і абсурдно, аби жаргонною лексикою у великій країні з територіяльно і соціяльно різнотипними кодами займалась одна людина.
Проте зусилля в цій царині повинні бути спрямовані не на те, щоб дублювати ідею, концепцію словника, а збирати і лексикографічно представляти: а) територіяльно різнотипні сленгові субсистеми (сленгові профілі окремих міст, реґіонів), б) охоплювати соціяльно диференційовані субсистеми зі своєю національно-мовною специфікою (сленг молоді, байкерів, музикантів і т.д.)
– У Вашій книжці “Арго, жаргон, сленг” помітне захоплення експресивною образністю юнацької мови. Чи маєте якісь улюблені слова в молодіжному слензі? Чи послуговуєтесь ними на парах? І як до цього ставляться Ваші студенти?
– Справді, молодіжний сленг – найбільш складна субсистема сленгу з огляду на те, що він синтезує инші субсистеми, репрезентує неабиякі лінгвокреативні здібності молодих людей. Серед улюблених виразів – “мастити на щось” (з презирством ставитись до чогось; це слово не увійшло до словника, буде в наступній редакції). На парах не послуговуюсь, бо не працюю зі студентами. Проте неформальне спілкування з молоддю збагачує мій лексикон, а також – словник.
– Вас не лякає, що сучасні письменники і журналісти завдяки Вашому словнику почнуть ще більше “орнаментувати” свої твори жаргонними словами?
– Жаргонний вибух у белетристиці, ЗМІ значною мірою постав через недозволеність цього пласту лексики, спровоковану відсутністю його лексикографічної репрезентації. Словник певною мірою знімає флер недозволености, а тому меншає потреба вживати цю лексику задля новизни і епатажу. Проте гадаю, що цієї лексики і не побільшає, і суттєво не поменшає, але полегшиться робота редактора, бо можна буде перевірити за словником правопис, відмінювання, семантичні нюанси відповідних слів.
Ступінь уживаности цієї лексики в писемних жанрах, у публічній сфері залежить від екстралінгвальних факторів (наявности відповідної денотативної сфери, рівня духовної культури суспільства, мовної компетентности автора тощо) і динаміки внутрішньомовного розвитку. Звичайно, у постмодерному світі письменник, який береться за перо, іде від мови, у якій живе він і адресат, проте лінгвальна реальність не зводиться лише до сленгу. Треба вслухатися в гул мови, про який писав Р. Барт, і вичитувати в ній глибокі, вагомі і екзистенційно насичені смисли буття, історії, яка протікає крізь долі і психологію людей.
– Як Ви вважаєте, чи має бути в країні продумана мовна політика (на кшталт тієї, яка є у Франції), яка б регулювала процес входження чужоземних слів у мовний простір, у тому числі і в жаргонний?
– На рівні літературної мови – безумовно. Проте на рівні сленгу як уснорозмовної стихії з її спонтанністю, мовної грою, перевертанням світу з ніг на голову (цьому значною мірою слугують запозичення) це навряд чи можливо.
– Чи, може, така пуристична політика, навпаки, породить “пробіркову” мову, нездатну “постояти за себе” – отже, нехай мовці самі вирішують, які слова їм потрібні з чужих мов: мова вже відсіє зерно від полови?
– Емпіричний чи науковий пуризм у сфері вивчення чи лексикографічної репрезентації сленгу неприпустимий. Прагматика сленговживання обере найбільш життєздатне і відсіє слова-одноденки. Ця ж сама прагматика „працює” і в сфері стандартного мововжитку. Мову неможливо заборонити чи насильно щось впровадити. Проте життєздатна мова мусить пропонувати для вибору широкий соціяльний, семантичний, стильовий спектр лексикону в сфері різних жанрів і комунікативних сфер.
СЛЕНГ ЛЬВІВСЬКИХ ШКОЛЯРІВ
Учнівське мовлення за дверима класу, після уроків… Що це: просторіччя, сленг чи шифр, зрозуміти який здатен не кожен?
А можливо, це спосіб самовираження чи спроба захистити себе, свої думки, погляди від впливу старшого покоління? Період життя дитини у віці 14-16 років називають по-різному: «перехідним», «переломним», «важким», «кризовим». Саме в цей час відбувається докорінна перебудова особистости як у фізичному, так і в психологічному плані, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальний напрям у формуванні моральних і соціяльних засад.
Через конфлікти із самим собою, із людьми, які його оточують, школяр шукає своє „я”, намагаючись самоутвердитись як особистість. Дуже часто в цьому віці підліток не може знайти спільної мови з батьками та вчителями, хоча починає цінувати свої стосунки з ровесниками. Спілкування з тими, хто володіє однаковим життєвим досвідом, дає можливість йому подивитися на себе по-новому.
Постійна взаємодія учня з товаришами породжує в ньому прагнення зайняти гідне місце в групі однолітків, виступає провідним мотивом поведінки та діяльности. Потреба в самоутвердженні настільки велика, що заради самовизначення школяр готовий на неординарні вчинки: починає палити, вживати жаргонні та нецензурні слова, у нього виникає бажання оволодіти системою словесних і невербальних знаків, які створюють мову підлітків. Важливим фактором у формуванні учнівського мовлення є сім’я. Багато учнів приносять з дому лихослів’я, а діти, які не знайомі з подібними висловами, теж починають вживати їх, закріплюючи у своїй свідомості та мові.
Матеріял, який ми зібрали (анкетування, записи індивідуального мовлення учнів за методикою «24 години»), дозволяє стверджувати, що львівський шкільний сленг формують 20 тематичних груп, а саме: назви людей за статтю, назви людей за візуальними ознаками, назви людей за віком, назви людей за родинними та дружніми стосунками, назви людей за інтелектуальними та моральними здібностями, назви людей за професією чи родом занять, назви частин тіла, назви продуктів харчування, назви одиниць побутової та оргтехніки, назви одягу, взуття, аксесуарів, назви грошових одиниць, назви навчальних предметів, назви засобів навчання, назви оцінок, назви, пов’язані з фізичною дією організму, назви, пов’язані з фізіологічними функціями організму, назви предметів для дозвілля, назви дій на позначення інтелектуальних процесів, назви дій на позначення емоційно-чуттєвих процесів, назви оцінок предметів, ситуацій, станів.
Виокремлюємо і фразеологізми, які становлять невід’ємну частину учнівського соціолекту, роблять мовлення школяра виразнішим, колоритнішим: їхати на бичку – «їхати на село»; люди в чорному – «батьківський комітет»; підрозділ фашистів – «учительська».
Зібраний матеріал ми порівняли з «Коротким словником жаргонної лексики» Лесі Ставицької. Результат виявився неочікуваним: із 303 жаргонізмів львівського соціолекту лише 67 прикладів зафіксовано в згаданому словнику, з них 18 одиниць мають инше значення в мовленні львівських школярів. Наприклад: болванка (літературний відповідник – диск) у «Короткому словнику жаргонної лексики» має инше значення: „масивний золотий перстень”; жаргонізм нора (літературний відповідник „дім”) зафіксовано у словнику у фразеологізмі „шниряти по норах” із значенням „часто міняти місце роботи” та ин.
Сленг школяра з-поміж инших соціяльних форм мови є чи не найскладнішою структурою, оскільки він синтезує всі инші сфери з неодмінною печаттю групової, індивідуальної мовотворчости та вікового мовного смаку. Йому, як ніякому иншому соціолектові, притаманна певна розмитість кордонів. Вичленувати львівський сленг як замкнену підсистему, як об’єкт спостереження можна лише умовно. Певна частина молодіжного лексикону залишається надбанням тільки „свого” соціуму. Відзначаємо проникнення молодіжного сленгу в ширші соціяльномовні сфери. Так у процесі дослідження ми виявили, що і вчителі вживають сленгові слова, як-от: блін, завалити, зірватись та ін. Це не може не турбувати, адже вчителі мають бути зразковими у своєму мовленні: володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови, постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання.
Пропонуємо приклади з «Короткого словника львівського шкільного сленгу»:
– назви людини за родинними та дружніми стосунками: батя, папік, пахан, старий «батько»; братан «брат»; кент, «друг»; маман, машка, стара «мати»; предки, радаки «батьки»; совок «дід»; сеструха «сестра»;
– назви людини за професією чи родом занять: алгебраїца «вчитель алгебри та геометрії»; англьопа «вчитель англійської мови»; дьорік «директор»; зарубаха «вчитель зарубіжної літератури»; істеричка «вчитель історії»; кера «класний керівник»; музичка «вчитель музики»; хіміца «вчитель хімії».
Думаю, що студенти філологічного факультету, які йдуть на практику в школи Львова та Львівщини, повинні особливо дбати про свою культуру мовлення і кожний раз підкреслювати її роль для учнівської молоди.
ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК
Можна хвалитись, що наша рідна мова – це мова незрівнянного Котляревського, безсмертного генія Тараса Шевченка, неперевершеного в світі лірика Лесі Українки, великого титана Франка. Я могла б назвати багато славних імен нашого народу , але не в тому суть! Треба говорити про багатство і можливості нашої мови. А це найважливіше!
От, скажімо, чи багато Ви знаєте мов, у яких можна було б написати невеличке оповідання, у якому би всі слова починались з тієї самої літери? Я знаю тільки одну таку мову – це українська, і в нашій мові це зовсім просто!
Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, – погостюєте, повеселитесь!
Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета… Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна програла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали польку. Прийшла пора – попросили пообідати.
Поставили повні підноси пляшок, портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги… Потім прислуга подала пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок…
Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла підхмеленому поету. Походили, погуляли… Порослий папороттю предавній парк подарував парі приємну прохолоду… Повітря п’янило принадними пахощами…
Побродивши парком, пара присіла під порослим плющем платаном… Посиділи, помріяли, позітхали, пошептали, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок…
Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поету приймакувати!