Із 1 до 21 серпня 2004 року факультет іноземних мов нашого університету у співпраці з німецькою службою академічних обмінів (DAAD) організували літній університет “Українська мова і краєзнавство” для двадцяти німецьких студентів
Навчання української мови в літньому університеті забезпечували викладачі катедри українського прикладного мовознавства. Крім уроків у мовних групах, студенти мали заняття в гуртках: “Індивідуальні проєкти” (керівник – Л.Антонів), “Лінгвістичні ігри” (керівник – Н.Станкевич) і “Театральна майстерність” (керівник – Б.Сокіл). Робота в гуртках сприяла практичному засвоєнню української мови, ознайомленню іноземців з нашою культурою. Скажімо, учасники гуртка “Індивідуальні проєкти” на основі власних спостережень над тими проблемами з українського життя (та із життя Львова зокрема), що їх цікавили, готували кількахвилинні презентації (наприклад, про єврейську громаду Львова, проблеми цвинтаря Орлят, про українські напої і тости, про відмінність невербальної комунікації українців та німців). Часто, аби виконати це завдання, потрібно було опитати мешканців Львова. Результати одного такого соціологічного дослідження особливо вразили німців. Власне, анкета передбачала відповідь на запитання: Що думає молодь про вступ до ЄС? Чого очікує від майбутнього? Що подобається українцям в їх рідній країні? Як же здивувались німці, почувши від львів’ян, що найбільше подобається українська мова, адже вона найкраща у світі!
Учасники, які презентували особливості невербальної комунікації, проілюстрували відмінності німецьких та українських жестів. Експеримент полягав у тому, що носії двох мов стояли спинами один до одного і мали показати жестами чи то намір подзвонити по телефону, чи то спонтанний жест. Особливо до душі німцям припали наші пісні. У групі з вищим рівнем знання мови вони кожного уроку вивчали по одній пісні і до завершення школи вже співали “Червону руту”, “Тиху воду”, “Гуцулку Ксеню”, “Час рікою пливе”, “Циганочку”, “Ой на горі два дубки”. А на самій презентації гуртка вразили всіх піснею, що часом супроводжує українське застілля, – “Хто родився в лютому…”.
Ігровим вивченням мови займався гурток “Лінгвістичні ігри”, у якому студенти “відривались” на всі 100%, кидаючи один в одного м’ячем і називаючи потрібне слово чи наклеюючи на все, назву чого знали, “липучки” з написаними лексемами. При цьому хтось виконував роль новорічної ялинки, яку инші старанно “обвішували” гірляндами-“липучками”. Як зауважила доц. Н.Станкевич: ”Лінгвістична гра надзвичайно активізує навчання мови. Особисте зацікавлення, ефект суперництва, захоплива форма, ориґінальний “стимул” – приз за участь – усе це сприяє ефективному вивченню мови, а особливо лексики”.
Відчути себе у шкурі Гарбуза та його родичів мали змогу учасники гуртка “Театральна майстерність”, які презентували виставу “Ходить Гарбуз по городу”.
Загалом програма літнього університету передбачала не тільки вивчення мови, але й ознайомлення з пам’ятками культури нашого краю, тому студенти побували в Олеському та Підгорецькому замках, в Яремчі, Жовкві і Крехові; здійснили сходження на Говерлу. Також були на вечорі українського кіна (фільм “Нескорений”) та на літературних читаннях з Ю.Андруховичем; відвідали музей С.Крушельницької, Шевченківський гай. А прощальний вечір відбувся за участю університетського ансамблю “Черемош”.
Враження від літнього університету були настільки приємними, що двоє з учасників залишились навчатись в нашій альма матер. Так, Аґнєшка Войцеховська вчиться зараз на історичному факультеті, де слухає лекції українською мовою (правда, конспекти веде латинкою!).“Чим я справді вражена,– розповідає Аґнєшка, – це почуттям гумору моїх українських колег і їх стосунками. Я вважаю, що вони більш емоційні і приязні. Що стосується перших вражень про Україну, то всім учасникам курсу впадала в очі велика кількість пам’ятників у всіх містах і те, що слово “народний” має тут особливе значення. Врешті після трьох тижнів навчання ми втомились від цього. Ми думаємо, що українська держава перебуває у тяжкому, хоч і цікавому процесі формування своєї народної свідомости. Мені дуже приємно, що, перебуваючи тут, я можу так чи инакше брати в цьому участь.” Великим мінусом для іноземців Аґнєшка вважає українську б’юрократію: ”Дістати візу – це справжній жах! На жаль, це може відлякати людей, потенційно зацікавлених Україною.”
P.S. Якщо в когось з наших читачів виникло запитання: навіщо ж німцям здалася українська мова? – то радо наводимо арґумент німецької студентки: “Уперше я зустрілася з українцями у Німеччині на концерті групи “Sogo”. Тоді я почула, як хлопці із “Sogo” розмовляють по-українськи. І моя перша думка була: “Це не мова! Це – музика! Я хочу також так говорити!”
Олена Синчак