Дорогий друже! Якщо Природа подарувала тобі талант мистецького світобачення, якщо слова у твоїх руках, немов глина під інструментом досвіченого скульптора, перетворюються у справжні шедеври — не закопуй цього скарбу! Львівський національний університет (котрий буде твоєю домівкою на найближчі кілька років) допоможе тобі зберегти і розвинути подаровані Богом здібності.
Здавна у нашому університеті функціонує літературна студія, котра допомогла суттєво розширити мистецький кругозір сотням творчих людей (таких як і ти!). Наш Клуб шанувальників поезії (та прози теж!) називається “Франкова кузня”.
“Капітаном” нашого творчого “корабля”, котрий вміло вестиме нас хвилями сірої буденности до Країни Вічної Краси, буде відома поетеса, повна дивовижного ентузіазму викладачка, чарівна жінка Галина Крук.
Щоб стати учасником нашого клубу, тобі достатньо прийти на одну з наших найближчих зустрічей (не забудь прихопити кілька власних творів, котрі вважаєш найкращими у своєму доробку!), які відбуваються щомісяця. Кожного разу ти зможеш отримати інформацію з наших оголошень, котрі повідомлятимуть про час та місце зустрічі. Приходь, і ти не пошкодуєш, адже тут тебе чекають нові враження, знайомства, цікаві розмови, дискусії, і саме тут ти зможеш засвітити свою мистецьку зірку на горизонті рідної літератури.
Дана ЩУРКО
Осінні зливи
Осінні зливи у холодні ночі,
Самотні до смертельного жалю.
Люблю вас і ненавиджу водночас
І все ж таки я більше вас люблю.
Безколірні і безкінечні зливи,
Ви цілий світ сховали у собі,
Ви стерли дні, веселі і щасливі,
Закрили неба очі голубі.
Якби ж ви знали, зливи стоголосі,
Про що шепочуть клени в тишині,
Як листячко фарбує пензлем осінь,
Як оживають трави навесні.
Та вам усе це байдуже, я знаю,
Хоч подумки питаю кожну мить,
Бо тільки вам насправді довіряю
Усе, що так хвилює і болить.
Осінні зливи у холодні ночі,
Самотні до смертельного жалю.
Люблю вас і ненавиджу водночас
І все ж таки я більше вас люблю.
Відлетіла осінь
Теплими вітрами,
Відшуміли клени
Жовтими листками.
Десь давно забута
Музика лунає,
Що не повернути
Журавлиній зграї.
Відлетіла осінь
Так, як відлетіли
Весни стоголосі,
Квіти сніжно-білі,
Шепотіли в сутінь
Клени до калини,
Що не повернути
Тугу журавлину.
Відлетіла осінь?
Спогади зостались,
Впали теплі роси
На пожовклі трави.
Жаль не повернути
Весни стоголосі.
Як душі забути
Незабутню осінь?
Інтим і дим від спаленого листя,
І крапля суму в павутинні днів.
Дрімають хмари на гілках-колисках,
Складає розум вітражі зі снів.
Рука в руці — як Данте й Беатріче,
Тільки навколо осінь, а не рай…
Долетимо до вирію, у вічність,
А там — останній вальс…
Прости. Прощай.
Дана Щурко
Флу-14
Сказка с несчастливым концом,
Странная сказка…
В.Цой
Мені наснився чорно-білий сон,
У ньому вітер зняв пилинку з неба,
Зірвав під ранок з ліжка телефон,
І знов у голові лунало: “Треба”.
Той самий чай, вчорашній, чорний, – в горло,
Той самий день з семи до двадцяти,
Нема надій, та й що таке пригода:
Мені вже продають і цигарки.
І скоро будуть поступатись місцем…
А потім знімуть з дошки за поля,
Та я не зможу цьому відповісти,
Бо, власне, це вже буду і не я.
“Покинь цю тінь”, – лунає в голові,
Мене вже кличуть, і мій час спливає.
Хоч я не бачу власної мети,
І що – мій шлях, я теж його не знаю.
Я йду надвір, надворі знову день
Мене хапає й зачиняє в пастку;
Він тягне до калюж чужих ідей,
Я п’ю багно, немов останню ласку,
Що йде від неба до брудних підошв,
Я зариваюсь під бруківку в землю
Й волаю хмарам, в чорно-білий дощ,
Але не чує, теж існує в схемі…
Такий от сон хімічним олівцем,
Така песимістична дивна казка,
Мій друг сказав би – із лихим кінцем:
Нема героя, хоч нема й поразки.
Кареліна Тетяна
Флу-14
Не забудь
Світлу тугу журавлину восени,
Хай живуть
У душі твоїй промінчики весни.
І на мить
Зацвітуть у чистім серці знов і знов
І блакить,
І світла мрія і любов.
Принесу
В тихій-тихій неприхованій журбі
Всю красу
І чарівність неба синього тобі.
Хай живуть
У душі твоїй промінчики весни,
Не забудь
Світлу тугу журавлину восени.
Юля Цар
Флу-14