БІОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ “ІВАН ФРАНКО”
КНИГА І
“РІД ЯКОВА”
Члени національної спілки України Роман Горак та Ярослав Гнатів у 2000 році започаткували серію документальної біографії Івана Франка книгою “Рід Якова”, яка присвячена одному з найбільш актуальних питань його біографії – родоводу. Всупереч усіляким запевненням про німецьке, польське коріння Івана Франка, автори на основі документального матеріалу доводять справжнє походження Івана Франка, якого справедливо вважають інтелектуальним показником української нації. Книга вперше охоплює матеріали, які до цього не були в науковому вжитку, або ж свідомо замовчувались, чи перекручувались.
Перші два розділи книги (“Обітована земля Якова Франка” і “Святиня Якова Франка”) описують землю, “яку, дав Господь Якову Франкові та його чисельному потомству”, тобто Нагуєвичі, історію каплиці Івана Предтечі, Церкви- Воскресіння Господнього, її наступниці Церкви Святого Миколая, в якій хрестили Івана Фрака.
Третій розділ (“Перше потомство Івана Франка”) присвячена народженню Івана Франка, проаналізовано метричні записи про цю подію.
Шостий розділ (“Прихід в Нагуєвичі”) оперує найдавнішими документами, в яких фігурують Франки, які прийшли в Нагуєвичі з Озимини, і стверджують вірогідність відомої легенди про те, що Франки прийшли в Озимину разом із Гуріями і заснували тут рід Франків. Далекий предок теперішніх Гуріїв, що живуть неподалік обійстя Франків, у частині села, яка зветься Замостям, колись воював під хоругвами Лева Даниловича і походив звідкись з-під Галича. В одному з боїв відзначився і князь подарував йому шляхетський титул та маєтки в Озимині, що тягнулися аж до Сам бора. Пізніше Гурії, втративши свої маєтки (постійно ділили їх між дітьми), стали простими людьми. От саме з тим далеким Гурієм в прибув в Озимину фундатор роду Франків.
У сьомому розділі йдеться про родину Якова, батька Івана Франка, зокрема про його молодшого брата Степана. Простежується його родовід до середини XX століття.
Відтак два розділи в дослідженні ( “Ясениця-Сільна і “Підбуж”) з’ясовують родовід дружини Якова Франка Марії Кульчицької, яка походила з Ясениці-Сільної, де Іван Франко проживав кілька років у своєї бабуні Людвіги Кульчицької з Гвоздецьких. Про другого сина Якова Франка, тобто рідного брата Івана, Захара та його родину розповідає розділ XII.
Наступний, тринадцятий, розділ присвячений родоводу четвертої дитини в сім’ї Якова – Онуфрію.
В книзі відведено два розділи (розділ V “Друге заміжжя Марії” і розділ XIV “Рід Юлії Гаврилик”) для дослідження родоводів дітей матері Івана Франка від другого шлюбу.
Останній XV розділ має назву “Нащадки Івана Франка”. “Тільки один раз, – пишуть автори, – 26 серпня 1995 року, напередодні дня народження Івана Франка, у Нагуєвичах вдалося зібрати великий рід Якова Франка. Більшість роду вперше бачила Нагуєвичі, одне одного не знали. Такі різні і такі далекі”. Побували нащадки у Церкві Миколая, де колись був хрещений Іван Франко та його брати і сестри, звідки ховали діда й бабу, батька і маму, де стільки молитов склав рід Франків… Побували й на старому цвинтарі. На ньому вже не ховають. Нема місця. “Пройде час, і він заросте травою, а згодом прийме пізніші покоління. Нема на ньому нащадків Івана Франка. Вони розсипані порохом по світу”…
КНИГА II
“ЦІЛКОМ НОРМАЛЬНА ШКОЛА”
Книга II серії “Іван Франко” вийшла наступного, 2001 року, під назвою “Цілком нормальна школа”. В ній на підставі документального матеріалу висвітлено навчання Івана Франка в Дрогобицькій нормальній школі отців Василіан, яке стало причиною суперечки багатьох біографів та дослідників творчості письменника, бо саме в цій школі гартувався його характер. У книзі вперше подано історію нормальної школи та систему навчання в ній.
Початкову освіту поет здобував у сільській школі не в рідних Нагуєвичах, де школа була ще з 1818 року, а в Ясениці-Сільній. Про першого вчителя Івана Франка, про сільську школу і взагалі про систему освіти в Австро-Угорщині йдеться в другому розділі, який має назву “Початок”. Про життя на “кватирі” у тітки Кошицької в Дрогобичі, яке послужило І. Франкові матеріалом для написання кількох творів,
зокрема хвилюючого автобіографічного оповідання “У столярні”, автори розповідають у четвертому розділі, який має назву “У тітки Кошицької”.
Всі розрахунки й сподівання Якова Франка, на те, що його синові буде легше в Дрогобичі, бо потрапить у першому класі під опіку його товариша вчителя Дем’яна Чернігевича (до речі, родича Володимира Старосольського), не справдилися: Івана Франка після прослуховування зарахували відразу до другого класу. Навчанню в цьому класі, присвячений розділ IX (“Другий клас”), в якому автори простежили долі практично всіх однокласників Франка.
Окрему главу (“Товариш на все життя”) автори присвятили однокласникові письменника Йосифу Райхерту, у якого у воєнний період Першої світової війни певний час проживав Іван Франко.
Ще одна глава (“Зрада”) присвячена іншому однокласникові з нормальної школи -Михайлові Заяцю.
В останньому розділі автори аналізують класні журнали нормальної школи о. Василіан в Дрогобичі за останні третій-четвертий класи, коли в них навчався письменник, тобто за 1865-1866 і 1866-1867 роки, прецінь одні учні відходили зі школи, інші приходили…
Від перебування письменника в стінах цієї “цілком нормальної школи” знаків у Дрогобичі не залишилось. “Тільки й пам’яті по Іванові Франкові з того часу, – пишуть автори, – що сплюндровано святині, спалено ікони, порозкидувані книжки з бібліотек та жмут документів за товстими стінами архівів…”
КНИГА III
“ГІМНАЗІЯ”
Третя книга з серії біографічного циклу про Івана Франка має назву “Гімназія”. Вона охоплює час навчання майбутнього письменника у Дрогобицькій гімназії (1867-1875 роки). Ця гімназія тільки довершувала те, що було розпочато в нормальній школі отців Василіан у Дрогобичі, яку перед тим закінчив. В книзі вперше, окрім відомого матеріалу із життя Івана Франка, використано цілу низку досі не введених в науковий обіг документів, свідчень, спогадів, які розкривають історію створення цієї гімназії, долі учнів та вчителів, що тим чи іншим чином вплинули на формування характеру письменника та на початок його літературної діяльності. Особливу увагу звернено на середовище, в якому перебував Іван Франко, та на початок його шляху до тих вершин, де, як писав сам, “ясніють вселюдські ідеали”.
Місто, податки з якого становили доволі вагому частку в загальному бюджеті Австро-Угорщини, яке колись дало вченому світові Юрія Котермака, до половини XIX століття не мало власної гімназії. Перипетіям боротьби за відкриття у місті гімназії, за її статус, – “комунальний” чи державний, – в дослідженні присвячено перших шість розділів.
Два розділи, VII VIII, розповідають про вчителів Івана Франка в цьому навчальному закладі, про яких сам Іван Франко не залишив майже ніяких спогадів, якщо не рахувати “Спомини з моїх гімназіальних часів” за 1912 рік. Найбільше письменник згадує за Емерика Турчинського, на смерть якого 1896 року відгукнувся некрологом, в якому писав: “Як один з найстарших учнів померлого, який бачив його гарні кроки на вузькій педагогічній арені і котрий ні на хвилю не переставав його шанувати аж до його кончини, кидаю горстку спогадів на могилу заслуженого мужа і обивателя”. Другому вчителеві Франка Іванові Верхратському в дослідженні присвячено окремий розділ VIII під аналогічною назвою. Тут автори глибоко й всебічно розкривають непрості стосунки між Іваном Франком і відомим громадським діячем, письменником та вченим, іменем якого названа одна з вулиць Львова. До речі, це єдина вулиця, яка носить ім’я колишнього учителя Івана Франка.
У гімназії Іван Франко мав товаришів, але мав і друзів. Про їхні долі, зокрема про Ярослава Рошкевича та Іполита Погорецького, йдеться у розділах “Товариші” і “Друзі”.
Останній розділ “Початок” присвячений початку літературної діяльності Франка, його спробам – віршем і прозою – ще у нижчих класах гімназії, згодом його листуванню з редакторами студентським журналом “Друг”.
КНИГА IV
“УНІВЕРСИТЕТ”
Дослідження “Університет” є четвертою книгою з біографічної серії “Іван Франко”. Воно охоплює час, коли письменник навчався у Львівському університеті. Ця сторінка Франкового життя стала найболючішою і найтрагічнішою в його біографії.
У четвертій книзі, яка появилася на початку 2004 року, крім відомих матеріалів з історії Львівського університету, як і в попередніх книгах, вперше використано ряд документів, які зберігаються в архівах Львова. Ці документи суттєво доповнюють історію єдиного на той час вищого навчального закладу Східної Галичини, висвітлюють початки боротьби за національний університет Львівського університету.
У книзі читач знайде розповіді про професорів, доцентів та викладачів, які навчали молодого Франка, про їхні наукові здобутки (розділ II “Рік перший” та розділ V “Рік другий і наступні”)., а також про те, яку роль відіграли у його навчанні університетська бібліотека, якій присвячено окремий розділ (IV “Бібліотека”), та семінари (розділ III “Семінари”).
Досліджено долі студентів, які вчилися разом з Франком (розділи VI “Однокурсники” та XIV “Знову навчання”).
У цій книзі показано велику громадську діяльність Каменяра, пов’язану із студентськими товариствами, напружену редакторську та літературну роботу в молодіжному журналі “Друг”, захоплення науковою теорією соціалізму, зокрема історія з неопублікованою критикою праці Юліуша Ау “Соціалізм, як ознака хвороби суспільства”, стосунки з М. Драгомановим (розділи VII-IX “Перед бунтом”, “Подорожі та нові знайомства”, “Бунт”), перший арешт і суд (розділи Х-ХП “Арешт”, “Слідство”, “Суд”). Свій вихід на волю Іван Франко урочисто ознайомив віршем “Товаришам з тюрми”:
Обриваються звільна всі пута, Що в’язали нас з давним житєм!…
У дослідженні знайшло відображення перше кохання поета, яке він пережив з Ольгою Рошкевич і яке ниткою пронизує життя Франка в тих роках, коли він навчався в університеті.
П’ята книга серії “Іван Франко”, яку автори підготували до друку, має назву “НЕ ПОРА!”.
Ярослав Гнатів