На межі між землею і блакитною височиною, де рукою можна погладити хмарку, кілька сотень років тому люди забрели в долину, в якій сонячні зайчики, набігавшись по полонинах, умиваються в річці і на ніч ховаються під листя дерев.
У такій казці народилася найбільша домівка українських гуцулів – село Космач, яке славиться своїми неповторними мистецькими витворами. І ось уже кілька років поспіль до нього поспішають учасники “Школи традиційного народного мистецтва імени В. Могура”. З’їжджаються сюди з усіх куточків України, щоб віч-на-віч зіткнутися з народним мистецтвом, стати свідком його народження. Учасники відвідували майстрів, які охоче ділилися своїми знаннями та вміннями.
Комусь пощастило вчитися вишивати в народного майстра України Дмитра Пожоджука, виставки чоловічих сорочок якого відбувалися у Франції, Польщі, Латвії.
Гостинним ґаздою, що тепло приймав “учнів”, був Юрій Семчук – наймайстерніший у селі різьбяр. Його підбадьорливі слова змусили дівчат взяти у руки смерекові дощечки, фучики, молотки й почати різьбити гуцульські візерунки. Ощасливлений похвалами вчителя, кожен вкладав у дерево щось більше, ніж фізичну силу.
Щовечора в Космацькому “Народному домі” відбувався майстер-клас із народних сільських танців.
Учасники побували в трембітаря, який дозволив видавити невмілий звук з трембіти, у ткачині, яка, усміхаючись, садила нас за старенький ткацький верстат, у столяра, в руках якого шматок шкіри ставав справжнім витвором мистецтва, у писанкарки, бондаря, вишивальниці…
Коли ж набридало товариство, то нас манили до себе гуцульські плаї, стрункі жовтогарячі дерева на тлі білосніжної пелени, що дбайливо вкрила гори. Ти потрапляв у незвичайний світ з казковими чугайстрами, мавками, лісовиками, в якому хотілося залишитися назавжди. Але ти приходиш додому, неохоче пакуєш сумки, прощаєшся з новими друзями і мчиш у далеку дорогу, але не на сивогривому коні, а на прозаїчному автобусі. А вдома згадуєш про цей тиждень, як про казку, до якої хочеться повернутися.
Серед жовтогарячих барв “долини сонця” збудував собі літній будинок відомий український композитор і фольклорист Філарет Колесса. Під час світової війни віддав його під стрілецький госпіталь.
Село Космач було засноване в 1427 році й разом з 32 присілками займає площу довоєнної Москви. Це найбільше село України, з населенням понад 7тис.чол.
В одному з присілків б’є джерело “залізної води”, напитися з якого приїжджали найвідоміші люди нашої держави. Вода славиться лікувальними властивостями, особливо сприяє підвищенню рівня гемоглобіну в організмі.
Серед мільйонів відвідувачів села Космач була всесвітньо відома львів’янка Руслана Лижичко, що знімала тут відео на пісню “Знаю я”. У масових сценках кліпу брали участь жителі села.
Всеукраїнську асоціяцію молодих дослідників фольклору було створено 18 травня 2001 року. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України як всеукраїнську молодіжну громадську організацію 14 грудня 2001 року. На сьогодні є 18 обласних осередків (Хмельницький, Харківський, Волинський, Дніпропетровський, Черкаський, Кіровоградський, Житомирський, Донецький, Сумський, Львівський, Луганський, Тернопільський, Рівненський, Полтавський, Івано-Франківський, Кримський республіканський осередок, Київський міський та Київський обласний осередок ВАМДФ), що об’єднують понад 200 фольклористів та любителів фольклору. Окрім буденної фольклористичної збирацької та ансамблевої роботи, ВАМДФ проводить такі всеукраїнські заходи:
- байдаркові фольклорні експедиції (з 2003р. – за підтримки Міністерства культури та мистецтв України);
- історико-етнографічний захід “Школа традиційного народного мистецтва ім. В. Могура” в селі Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл. (з 2003р. – за підтримки Державного комітету (Міністерства) України у справах сім’ї та молоди);
- спільно з лідером рок-групи “В.В.” Олегом Скрипкою, Київським центром народної творчости, Музеєм Івана Гончара та
Мистецькою агенцією “Арт Велес” у липні 2004 р. провела фольклорний фестиваль “Країна мрій“
Активісти Асоціяції включені до складу робочої групи зі створення Державної програми захисту нематеріяльної духовної спадщини.
Підготували Галина Сокирка та Марта Стефура