Як збирали-сьмо бойківські діялекти. Подорожні цидулки
Дорогейкі наші людойки, хочеме Вам повісти, же в липню перейшлого 2004 року побували-сьмо на північних бескидах Карпат. І ту, в селах Тухлі, Славському, Волосянці, збирали-сьмо бойківські говірки. Бойє, тоті бойки файно собі так жиют у тотім Славську. Приймают гостей – туристів – тай за тото жиют. А нас приймили і пантрували, гі якихсь іноземців. Но-сьмо приїхали, йак за нами прислали “екіпаж”. Кой він Вам сі видає плохим, то ви ніц не відаєте про житє в горах. Кули ж нас привезли д нашим домам, подумали-сьмо, жи попали в казку: такі файноцькі були тоті кімнатойки.
Но ввечері тре було скоро лєгати, би мочи рано встати. То був такий фай, кули зрана всі готували їдженє разом, а потом тото все разом пицькали. І ше – сварилися, хто борше піде ся мити.
Першого дня пішли-сьмо в Тухлю. Тьопали кілометрів троха ци не дейсять. А тогди всі шістдейсят чоловіка, єк мухи, налетіли на село. Коби тілько Ви не робили, йак ми. Плохо зробили-сьмо, кули всім гуртом пішли в одно місце. Тре було ся розділити на групи і йти в ріжні села, тадже хосен був би борший! Ну, раз не придумали тото ранше, мали битися меджи собов. Бо то було так, жи ходиш-ходиш, питаєшся всіх людей, в якій то халупі жиє якась стара бабця ци дідусь. Тішишся, кули після пів години шуканя випанітруєш тоту хату. Ступаєш на подвір’є, а ту хтось з твуїх колєжанок дає тебі облизати слимака: вже шось записує.
Ми з моєв колєжанков шукали-сьмо в Тухлі старейку бабуню Марійку. Люди нам повідали, же бабці дуже старі (93 роки), же вони так богато всього знают і дуже люб’ят повідати иншим. Довго шукали-сьмо, богато йшли-сьмо. Кули ж прийшли д хаті, нам повіли, би ми йшли д річці: наші бабуні напували там корови. Тепера уявіть себі сивейку бабусю Марійку, йака в свої 93 роки бігала за коровами по каміньох борше од нас!!! Кой би й ви знайшли таку старейку, то би-сьте стулили роти, ввімкнули диктофони і слухали ї.
Кули вже всі всьо позаписували, то зібралисьмеся д купі під акомпанимент студеного дощу. Тогді єдні у супроводі бойківського дощику полізли на гору до Захара Беркута, инші ж поплентались назад, до Славського. Перші, таґже й другі, не забували фотографуватись тамка біля кождого дерева ци гори (так, же вицикали за перший день по 36 кадриків!).
Помучені притьопали д Славському, пригваряли на дощ, дорогу і всьо на світі, заки трошіньки не перепочили, айбо тогди вже ходили єдні до других в гості.
Иншого дня пішли-сьмо д Волосянки. Прем, йшли ше більше, ніж дo Тухлі, айбо ніц ся нам не стало. Дихали карпатським повітрьом, збирали-сьмо файних чічок і співали-сьмо пісень. Кой можете себі уявити, йак йде по дорозі близько шістдейсяти дівок. Усі до єдної в літніх сукєнках ци шортах і футболках. Шо то був за цуд: машини трохі сі не порозбивали!!! Йак зачєли пищати! Йак зачєли бойківські парубки вилазєти з вікон і сушити зуби до львівських панєнок! Дівки йно з них сі сміяли, же дивились на іх, єґби ніґде дівчєт не виділи у своїм житю і ту вперше вздріли!
А вже в Волосянці, кули бабусейка Насті переповіли нам (мені і моїй колєжанці) історію свого важкого житє, кули показали нам всі рани тіла і душі, йаких завдала ї несправедлива пані доля, то потом бабусі просили нас за невісток до свого внука. Кой сказали-сьмо, же єсьмо зи Львова, бабця передумали. “Дівка зі Львова не вміє ніц: ні печи, ні варити,” – повіли нам бабусейка Насті.
Кули всі студійки позаписували всі свуї касети і вже позаскакували до свуго екіпажу (йакий навмисне за ними приїхав) – ні с того, ні с сього – почав лити сильний дощ. На жєль, наш екіпаж не мав даху… Місця на лавках стало лиш для половини, инші сиділи на підлозі, меджи чиїмись ногами, головами, руками чи просто на них (sic!). І всьо тото файно, по-карпацькому, по-бойківському, поливав студений дощейко. Кули їдемо горами, ярами, долинами – дощейко лиє ше сильніше, гарно повіває карпацький вітройко, йакий так файно розвіває-продуває наші куртки, светри, футболки, бавися розчепірками, гі то били вітрила на кораблі… Но ми приїхали д Славську, бойє, по-карпацькому гостинно засвітило сонейко :). Йак обсохли-сьмо, перепочили-сьмо, то вичіром зробили-сьмо файну забаву: розпалили ватру, насмажили-сьмо шашликів і вже йно співали та грілисьмеся біля вогеню. Потомка дивилисьмеся якийсь футбол (телевізія била в кождій кімнатойці!).
Йакшо бодай єдин раз колись були-сте в Карпатах, то не пасує мені Вам переповідати, єкий тутка є фай. Йакшо ж Ви ше тут не були ні єдного разу, то коби вас не вдусила зеленейка тваринка по тому, йак прочитаєте сю цедулку, сама річ поїхати на діялектологічну практику.
Р.S: Бойє, ми так ту напрактикувалися, же самі зачєли говорити по-бойківському і вже так говоримо цілий рік (не знаю, ци ше дотеперка по моїй мові видко, іно ніяк не моджу виправитись). Жиби-сьте дужо уважали з тими бойками, коби вони і Вас не причарували свуєв мовов, айбо забудете літературну і будете повідати так, гі ми!
Подорожні цидулки записала Оленка Зміючка