- Юрко Римашевський “Я хочу в Европу!”
- Марія Скира “ВИПУСКНИКИ ФАКУЛЬТЕТУ ЗУСТРІЛИСЯ Й ОБ’ЄДНАЛИСЯ”
- Галина Распопа “Факультет журналістики — школа життя”
Я хочу в Европу!
Копітка праця української влади на „західному фронті” впродовж кількох останніх місяців остаточно викристалізувала новий зовнішньополітичний курс нашої держави. Зустрічі на найвищому рівні у Брюсселі, Вашингтоні та Вільнюсі, здається, поклали край такій уже звичній для України багатовекторності, коли фактично за один день керівництво країни розмінювало европейські прерогативи на Єдиний економічний простір. Але Бог з ним, з нашим попереднім Президентом, і його безнадійною флюгерною зовнішньою політикою. Маємо нового Главу держави і нові зовнішньополітичні інтереси, якими зацікавилися в Европі. Однак слід розмежовувати зацікавленість із більш відвертими стосунками. „Ми не говоримо про дати, — пояснює віце-прем’єр з питань евроінтеграції Олег Рибачук. — Ми домовилися з европейцями: ми не кажемо „завтра”, вони не кажуть „ніколи”. Зараз ми стоїмо у першому класі — і вимагаємо, щоб нам дали диплом про вищу освіту! Коли ми будемо переходити з класу в клас і, бажано, з відмінними оцінками, тоді ми зможемо говорити: знаєте, давайте нам золоту медаль”. Безумовно, курс на вступ України в НАТО та ЕС тішить мене і ще 17 % українців. Натомість 43 % населення нашої країни із пересторогою ставиться до евроінтеграції. Вони пропонують чекати, мовляв, не на часі робити рішучі зовнішньополітичні кроки, коли у своїй хаті не все гаразд. Инші спекулюють на тому, що не штука подати заяву про вступ, бо ж відповідь може бути негативною. Така рефлексія українського суспільства не повинна дивувати. Не слід забувати, що чимала частка українців й досі мислить радянськими стандартами, і для них НАТО — це втілення жорстокости та ворожости. Вони навіть не підозрюють, що впродовж більш ніж півстолітнього існування як власне Альянс, так і світ загалом змінився настільки разюче, що засновники НАТО навіть не могли собі уявити. Нинішнє НАТО — це вже не та організація, яка впродовж чотирьох десятиліть обороняла країни Західної Европи від радянської агресії або пильнувала перехідний період у Европі на початку 90-их рр. минулого століття. Тепер НАТО — потужна міжнародна організація, покликана захищати безпеку та інтереси своїх членів, гарантувати мир та свободу у світі. Стояти осторонь цих інтеграційних процесів Україна просто не може. Адже ні Конституція, ні инші документи не декларують нейтральний позаблоковий статус нашої країни. А кивати на Швайцарію щонайменше провокативно. Це инша країна, у неї инша історія та інтереси. Отож, аби зруйнувати стереотипні уявлення про НАТО як такого собі „буржуазного монстра-злюку”, 6-8 квітня поточного року на базі факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. І. Франка за підтримки NATO Information and Documentation Centre, Ukraine, Міністерства закордонних справ та Міністерства освіти та науки України відбулася весняна конференція „New Challenges. New NATO. New Ukraine.” Упродовж трьох днів близько 50 студентів з України, Білорусі, Грузії, Молдови, Естонії, Литви, Польщі спілкувалися із представниками української влади, науковцями та політиками. Вони мали нагоду також вислухати міркування провідних иноземних фахівців у режимі он-лайн. „Із такою молоддю Україна просто приречена на европейське майбутнє”, — резюмував на закритті конференції директор NATO Information and Documentation Centre, Ukraine Мішель Дюре. Я з ним цілковито погоджуюся: за три дні конференції мені вдалося знайти добрий десяток переваг вступу України в НАТО та ЕС. Сподіваюся, ви також хочете в Европу?
Юрко Римашевський
ВИПУСКНИКИ ФАКУЛЬТЕТУ ЗУСТРІЛИСЯ Й ОБ’ЄДНАЛИСЯ
У межах святкування п’ятдесятилітнього ювілею факультет журналістики зібрав своїх вихованців на перший з’їзд випускників факультету.
14 квітня, кращі вихованці львівської школи журналістики проводили майстер-класи, на яких ділилися зі студентами багаторічним досвідом та знаннями. Відвідавши один із численних тематичних цехів, студенти мали змогу освіжити та поглибити свої знання, приміряти їх до журналістської практики. Парасковія Дворянин, Наталія Балюк, Омар Узарашвілі, Богдан Бондаренко, Михайло Батіг, Олександр Глівінський відповідали на численні питання студентів та радили, як необхідно поводитися у складних ситуаціях, щоб уникнути помилок.
А 15 квітня понад 150 випускників, які зараз працюють в Ужгороді й Запоріжжі, Одесі та Києві, десятках инших міст й містечок, зібралися в залі академічного театру ім. Марії Заньковецької. Колишні однокурсники після довгої розлуки радісно вітали один одного, ділилися враженнями та побажаннями, закликали усіх до чесної праці. У звернені до колег – всіх працівників ЗМІ України – випускники факультету нагадали про необхідність створити механізми, які б забезпечили економічну незалежність мас-медіа, сформувати норми стосунків між владою й ЗМІ та закріпити їх в Інформаційному кодексі України. Говорячи про рівень патріотизму мас-медіа, наголосили на обов’язку діяти заради блага людей властивими саме журналістиці методами, чесно й усебічно інформувати громаду, підтримуючи позитивні тенденції в роботі влади і організацій, неупереджено критикуючи недоліки, промахи, сприяючи перемозі добра над злом, правди над брехнею.
Учасники з’їзду створили Асоціяцію випускників факультету журналістики – громадську організацію, мета якої – “виховання й підтримання гордости званням випускника факультету, солідарности журналістів-випускників факультету і соціяльної відповідальности за свою професійну діяльність”. Членом Асоціяції може стати будь-який випускник факультету журналістики, а також викладач, який пропрацював тут не менше п’яти років.
Свої міркування щодо розвитку медіасфери як одного з вирішальних чинників національної безпеки журналісти висловили у прийнятій Декларації з’їзду.
Марія Скира
Факультет журналістики — школа життя
Відзначення п’ятдесятирічного ювілею наш факультет закінчив першим з’їздом випускників всіх років. Прагнучи простежити, як змінювався факультет протягом півстоліття, яких здобутків досягли його вихованці, наш кореспондент поспілкувалась із випускниками десяти-, двадцяти- та ин. -річної давности.
В и п у с к 1964 року, Григорій Іванович Ш р а м к о. “Факультет зробив з мене людину,— каже він .— Я отримав широкі знання у різних галузях: сільське господарство, література, промисловість” . Поглянувши на журналістський диктофон, Григорій Іванович усміхнувся: “Раніше ми не мали можливости такого запису. Вивчали навіть окремий предмет – стенографію. Це чудово, що сучасний журналіст має такі можливості. Колись я був змушений робити все власноруч”.
Але й тепер, вважає Григорій Іванович, журналіст повинен опановувати логіку й образність мислення, мати творче начало – талант.
За плечима в Григорія Шрамка — великий журналістський шлях: редагування районних газет, робота у “Львівській правді”, редагування “Львівського залізничника”, нині – відповідальний секретар цього ж видання. Має звання заслуженого журналіста України.
Наступний мій співрозмовник закінчив університет у 1974-му. Йосип Олександрович Бурчо — редактор однієї з наймасовіших одеських газет “Прес-кур’єр”, член президії обласної організації Спілки журналістів України. “Власне, навчання на факультеті дало мені все – вважає він. — Може, це високі слова, але, повірте, я як особистість виріс і сформувався саме тут . Журналістика – тяжка праця. Щасливим у цій професії може бути лише той, хто виконує цю нелегку й дуже часто невдячну роботу з любов’ю. Добре, давайте простіше: нехай не з любов’ю, але обов’язково з почуттям відповідальности. Звичайно, факультет не навчить вас практичної діяльности. Я переконаний: теорія – це парта, практика — це життя. Вони на початку існують окремо, але професіонал може народитися тільки внаслідок поєднання першого та другого.”
Ще десять років. Випуск 1984-го року. Богдан Іванович Кушнір. “Я був тоді звичайним сільським хлопцем із масою амбіцій і сподівань, — розповідає він.— Сумніваюся, що можна визначити наявність таланту при вступі. Коли із 70-ти людей 20 стануть журналістами – це прекрасно”. Богдан Кушнір працював у газетах “Молодь України” (у 1995-1996 роках – власкором у Росії), “Київські відомості”, головним редактором нового видання “Вечірня газета”, нині – знову власкором “Київських відомостей”. Богдан Іванович переконаний, що на факультет слід приймати людей із певним життєвим досвідом. Або ж створити школу журналістики, де студенти вивчатимуть загальні дисципліни. А вже на факультеті повинно бути більшe практики, наближеної до життя. Можна, звичайно, займатися й чимось іншим, близьким до журналістики, наприклад, піяром. Це хобі Богдана Івановича ще з тих часів, коли працював у Москві. Він проводив виборчу кампанію мера Львова, парламентські та президентські піар-кампанії. Після цього пана Богдана запросили на рідний факультет читати курс лекцій “Паблік рілейшнз”. “Факультет повинен розширювати такі дисципліни. Щоб молоді люди могли розпізнавати чорний піар , бачити різницю між нав’язуванням та об’єктивним викладом інформації, між добром і злом”, — переконаний Богдан Кушнір.
У 1994 році факультет закінчив Олександр Ваврищук. Тоді практику поділяли на чотири етапи. Перша – багатотиражки на заводі, друга — районні газети, третя – обласні, четверта — дипломні практики, за бажанням. Олександр практикувався на об’єднанні ім. Леніна, у Тячівській районній газеті, в обласній “Одеський вісник”. А на четвертому курсі його запросили на телестудію “Міст”, де він працює й досі.
Олександр згадує, що в роки студентства було дуже важко. Особливо — “відточити перо”, навчитися викладати свої думки в потрібній формі. Але коли професор-мовознавець Олександра Сербенська сказала: “Ми знайшли з Ваврищуком спільну мову”,— це було найвищою похвалою. Згадує він і тодішнього декана, професора Б. В. Потятинника, який умів зацікавити темами.
Що саме спричинило вибір тележурналістики? Коли Олександр прийшов на практику на “Міст”, відразу зрозумів, що це його. “Кожен сам повинен обирати шлях. Головне – бути незалежним і намагатися досягнути своєї мети”,— наголошує він.
2004 рік. П’ятикурсниця Галина Гузьо – керівник студентської газети “Хід”. У неї вже семирічний стаж співпраці (ще з десятого класу), а тепер і штатна робота в газеті “Високий Замок”. Навчання у школі журналістики до вступу на факультет дало досвід і знання… Галина вважає, що для неї факультет став школою життя. Саме тут вона навчилась аналізувати, отримала ґрунтовні знання із загальних дисциплін. Тепер переконана, що факультет повинен стати більш відкритим для світу, що повинен частіше організовувати міжнародні зустрічі та поїздки, особливо на катедрі зарубіжної преси та інформації. Галині важко поєднувати роботу й навчання, практику й теорію. Тому вона запропонувала створити на факультеті своє видання. Так виникла газета “Хід”. Студенти працюють в ній безкоштовно, стипендії німецького фонду им. Р.Боша, яку “вибила” Галя, вистачає лише на друк видання. “Але саме тут можливий політ думок”, — вважає Галина.
Галина Распопа