Відпочиваємо

Літературні бувальщини

Аліг’єрі Данте
1265-1321

Дивовижна пам’ять Данте

Коли Данте мешкав у Флоренції, він мав звичку вечорами ходити на площу Санта Марія дель Фьоре, яка на той час мала назву Санта Репарата, щоб подихати свіжим повітрям. Одного вечора підходить до нього незнайомий і питає:
– Мій пане, я зобов’язався дати відповідь, але не знаю, що сказати. Я мушу відповісти, яка їжа найсмачніша.
Данте відразу сказав:
– Яйце.
Роком пізніше, коли Данте сидів на тому ж місці, до нього підійшов той же незнайомий і запитав:
– З чим?
Данте:
– З сіллю.

Вільям Шекспір
1564-1616

Як стати Шекспіром

Розповідають, що до Шекспіра прийшов юнак і запитав, що йому треба робити, щоб бути таким, як Шекспір.
Письменник відповів:
– Я хотів бути Богом, а став тільки Шекспіром. Ким же будеш ти, якщо мрієш стати лише мною?

Література і життя

Власник великого отелю в Стретфорді – на батьківщині Шекспіра – дав кожному номеру в готелі назву одного з творів драматурга. Якось портьє мав необережність помістити молоде подружжя, яке подоружувало після весілля, в кімнаті під назвою “Прибокрання непокірної”. Молода дуже розгнівалася і вчинила великий скандал. Тоді переляканий портьє переселив подружжя в номер під назвою “Багато галасу даремно”. Проти цього жінка не заперечувала.

Вольтер
1694-1778

Королів багато

За своє вільнодумство Вольтер викликав на себе невдоволення уряду і кілька разів змушений був виїздити в сусідні країни.
1750 року на запрошення короля Фрідріха ІІ він поїхав до Пруссії.
Якось, катаючись на човні з Фрідріхом ІІ, Вольтер помітив, що крізь щілину набирається вода, і висрибнув на берег. Король залишився в човні і глузливо запитав:
– Ви так боїтесь за своє життя?
– Звичайно, – відповів Вольтер. – Королів – багато, а Вольтер – один.

Помста садівника

Пихаті пруські вельможі викликали неприязнь у Вольтера. Особливо не терпів він одного придворного. Цей вельможа вихвалявся своїми розкішними садами, твердячи, що вони найкращі в Европі. Вольтер вирішив поглузувати з нього і передав йому замість насіння рідкісних квітів висушені ікринки оселедців.
– Перекажіть своєму садівникові, – сказав Вольтер. – що це насіння дає перші сходи за два тижні, а ще через два – мають з’явитися квіти нечуваної краси!
Але справу зіпсував садівник, який усе зрозумів. За два тижні Вольтера запросили до придворного, щоб показати перші сходи “чудових” рослин. Коли Вольтер прийшов у сад, він побачив ділянку, на якій стирчали голови оселедців.
– Мій садівник каже, – посміхаючись, пояснив господар, – що ще через два тижні ви зможете побачити й хвости!

Г.С. Сковорода
1722-1794

Про час

Проїжджий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.
– Боже мій, – вигукнув він, – ви витратили пів життя заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: “О, це дуже розумна людина!”.
– Але ви витратили удвоє більше часу, – відповів філософ, – і все заради того, щоб люди говорили: “Ох, який же він дурень!”.

З губернатором не знайомий

Часто Григорія Сковороду можна було зустріти на шляху від Харкова до Бабаїв. Якось він сів перепочити, імпровізуючи мелодію на флейті. Раптом показався розкішний губернаторський екіпаж. Вершник-ад’юдант, який супроводжував губернатора, швидко під’їхав до Григорія Савича, гукнувши:
– Пан губернатор запрошує вас до карети!
– Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, – спокійно відповів Сковорода і продовжував награвати на флейті.
Ад’юдант потоптався, не знаючи, що казати, і від’їхав. Та за хвилину повернувся:
– Вас просить до себе Євдоким Олексійович Щербинін.
– А-а, – добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув про нього. Кажуть, добра людина і музuка гарний.

П.-О. Бомарше
1732-1799

Боротьба з наклепами

Літературознавці відзначають, що ніхто в історії не страждав від наклепів, як Бомарше. У 1770 році заговорили навіть про те, що перша і друга дружини драматурга вмерли не своєю смертю. Брехня дійшла до Вольтера. Філософ писав: “Я твердо вірю, що Бомарше ніколи нікого не отруював; така людина не може бути з родини Локусти*”.
Увечері в театрі на виставі “Евгенії” (п’єса Бомарше) один франт під час антракту, не знаючи драматурга особисто, базікав про лист Вольтера:
– Вольтер чомусь заперечує той факт, що Бомарше отруїв своїх дружин. Але ж це доведено парламентом. Таких Бомарше бив їхньою ж зброєю:
– Дійсно, ця підла людина отруїла своїх дружин, хоча їх у нього було тільки дві. Окрім того, він з’їв свого батька, як рагу, і задушив свою матір. Це така ж правда, що я – Бомарше, якого ви можете арештувати і передати до суду. У вас буде багато свідків.

Й.-В. Ґьоте
1749-1832

Реванш

Одного дня Вольфґанґ Ґьоте вирішив відвідати свого давнього приятеля літератора Фрідріха Клінгера. Підійшовши до дверей його будинку, Ґьоте почув голос Клінгера, який наказував комусь:
– Скажіть, що мене немає вдома!
І за мить покоївка, відчинивши двері, чемно сказала гостеві:
– На жаль, пана Клінгера немає вдома.
Сталося так, що наступного дня Фрідріх Клінгер сам прийшов до Ґьоте в якійсь терміновій справі. Коли він постукав у двері, Ґьоте висунувся у вікно й цілком серйозним тоном сказав:
– Пана Вольфґанґа Ґьоте немає вдома.
Клінгер голосно розсміявся:
– Ти завжди жартуєш, Вольфґанґе!
– Ні, я кажу це цілком серйозно, – промовив Ґьоте, – мене немає вдома.
Клінгер усе ще сміявся.
– Мене дивує твій сміх. – суворо сказав Ґьоте. – Якщо я вчора повірив твоїй покоївці, невже ти не можеш сьогодні повірити мені?

Незрозумілий Ґьоте

У товаристві, в якому був драматург Фрадріх Геббель, зайшла мова про “Фавста” Ґьоте.
– Однак я мушу зауважити, – сказав один літератор, – що в другій частині твору мені багато що не зрозуміло.
– Ви повинні ще додати, – жваво втрутився Геббель, – що Ґьоте тут анітрохи не винен.

Гайнріх Гайне
1797-1856

Дрібниці

– Чи варто вивчити французьку мову? – запитала Гайне світська дама.
– Та ні, – відповів той. – Просто замість німецьких слів треба вимовляти французькі.

Оптимізм – запорука здоров’я

Гайнріха Гайне, коли він був тяжко хворий, відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко.
– Як ся маєш, як почуваєшся? – турботливо запитав друг.
– Як бачиш, – не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, – жінки все ще носять мене на руках.

Приємна мелодія

Один поет-початківець надіслав Гайнріхові Гайне зошит зі своїми віршами. У супровідному листі він писав:
“Можете відверто висловити свою думку про вірші. Навіть найжорстокішу критику я сприйматиму як найчарівнішу мелодію”.
Прочитавши вірші, Гайне переконався, що автор не виявляє жодних ознак поетичного хисту і відповів йому:
“Можете вважати, що почули прекрасну симфонію”.

Одна дяка

На запитання: “Чи ви читали Авфенберґа?” – Гайне відповів:
– Авфенберґа я не читав, та мені здається, що він схожий на д’Арленкура, якого я теж не читав.

Можете не хвилюватись

Якось Гайнріх Гайне та італійський композитор Белліні грали в більярд. Композитор довго ходив навколо столу, розмірковуючи, яку кулю вдарити.
Гайне не витримав:
– Поспішайте. Ми не можемо витрачати стільки часу. Хіба ви не знаєте, що усі геніяльні композитори померли замолоду.
Белліні зблід і відклав кий. Товаришам, що спостерігали за грою він сказав:
– Ви чули, що сказала ця страшна людина?
Гайнріх Гайне зауважив:
– Я ж не знав, що ви належите до когорти геніяльних!

Оноре де Бальзак
1799-1850

Завадило визнання

Сучасників Бальзака дивувала надзвичайна його працездатність. Він продовжував “шліфувати” свої твори навіть після набору.
Якось Бальзак признався своєму колезі письменникові Віктору Гюґо:
– Знаєте, мені потрібно було десять років, аби зрозуміти, що я не вмію писати!
– Тоді чому ви не обрали иншої професії? – запитав Гюґо.
– На жаль, було пізно. На цей час я вже став відомим письменником.

Чого не існувало?

Один поет, нездара і песиміст, на якомусь з урочистих прийомів замучив Бальзака своїми теоріями:
– Світ спливає в безодню; мистецтво занепало; суспільство нічого нового не винайшло, крім того, що було за часів Гомера!
Заінтригований впертим мовчанням Бальзака, він запитав:
– Будь-ласка, скажіть мені, чого, наприклад, не було 2000 років тому?
– Бальзака, – коротко відповів автор “Людської комедії”.

Небезпечна реклама

Бальзак, який завжди був у боргах, завинив чималі гроші й булочникові, що постачав йому свої вироби. Втративши надію одержати гроші, він прийшов до Бальзака з проханням:
– Пане Бальзак, за ті гроші, що ви мені завинили, напишіть хоч рекламу для мого підприємства!
Бальзак погодився і запропонував торговцю вивісити таку табличку:
“Наші вироби дуже любить і охоче купує сам великий Бальзак”.
Трохи згодом булочник знову прийшов до Бальзака – цього разу зі скаргою:
– Ваша реклама розорить мене!
– Невже у вас перестали купувати булки? – здивувався Бальзак.
– Навпаки, купують більше, ніж будь-коли! Але покупці кажуть: те, що любить великий Бальзак, вони хочуть купувати так само, як і письменник, – у борг!

Александер Дюма-батько
1802-1870

Смерть Грімо

Александер Дюма у “Трьох мушкетерах” вигадав лакея Грімо, великого мовчуна, який односкладово відповідав на запитання. Такий діялог мав подвійну перевагу: полегшував читання і збільшував гонорар. Та одного разу все пішло шкереберть. Газети, які друкували роман з продовженням, попередили, що віднині платитимуть лише за ті рядки, які займають більше половини колонки.
Редактор “Фігаро” Вільмессан саме цього дня був у Дюма. Він побачив, що письменник перечитує рукопис і перекркслює окремі сторінки
– Що ви робите, Дюма?
– То ось вбив його…
– Кого?
– Грімо… Адже я придумав його заради коротких рядків. Тепер він мені ні до чого.

Т.Г. Шевченко
1814-1861

Хто кого тримається

Ішов якось Шевченко з кріпаком, про тяжке життя розпитував. А назустріч – пан собаку на мотузці веде. Вирішив пан посміятися з поета:
– Кріпак кріпака тримається, – каже.
– Як і пес пса, – кивнув Шевченко на собачий поводок.

Л.М. Толстой
1828-1910

“Непогано написано”

Лев Толстой, видрукувавши, ніколи не перечитував своїх великих романів. І, зрозуміла річ, не знав їх напам’ять. Одного разу його діти зібралися у вітальні вголос читати “Війну і мир”. Несподівано до кімнати зайшов Лев Миколайович. Діти не помітили батька і продовжували читання. Письменник кілька хвилин з цікавістю слухав, а потім запитав:
– Що це ви читаєте? Непогано написано.

Краще не пишіть

Леонід Андрєєв запитав якось у Лева Толстого:
– Що потрібно для того, щоб написати роман?
– Якщо ви задумали книжку, але можете її не писати, то не пишіть.

Марк Твен
1835-1910

Не щастить

Марк Твен приїхав до одного французького міста і зайшов у перукарню.
– Ви вперше у нашому місті? – записав перукар.
– Так.
– Вам пощастило. До нас прибув Марк Твен, читатиме лекцію. Квиток вже маєте?
– Ні, ще не придбав.
– Шкода, – сказав перукар. – Тоді вам доведеться стояти, квитки продані.
– Так, не щастить мені з цим Марком Твеном, – сказав гуморист, – всюди, де він виступає, мені доводиться стояти.

І.С. Нечуй-Левицький
1838-1918

Я з ним не знайомий

Один поет запрошував І. Нечуя-Левицького на зустріч Нового року.
– Голубе мій, – сказав Іван Семенович, – по-перше, я дуже рано лягаю спати, а по-друге ні з яким Новим роком не знайомий і тому зустрічати його не збираюся.

І.Я. Франко
1856-1916

Рецензія і талант

І. Франкові якось сказали, що своєю гострою рецензією він убив молодий талант. – Талант, який можна вбити рецензією, – не талант, – мовив письменник.

Бернард Шов
1856-1950

Найвидатніший драматург

Американський драматург О’Ніл мандрував Середземним морем. Піднявшись на капітанський місток, він одразу почув:
– Дуже шкодую, сер, але стояти на капітанському містку не дозволяється.
О’Ніл озирнувся:
– А чи знаєте ви, з ким розмовляєте?
– Не знаю, – відповів моряк.
– Ви розмовляєте з найвидатнішим драматургом сучасности, – заявив О’Ніл з апломбом.
– Дуже шкодую, – сказав моряк, – але вам все одно доведеться піти звідси, містере Бернард Шов.

Конфлікт

Бернард Шов запропонував для одного театру п’єсу молодого автора. Режисер попросив коротко переказати зміст твору.
– Перша дія, – почав Шов, – він любить її, вона любить його. Друга дія: він любить її, вона любить його. Третя дія: він любить її, вона любить його.
– Пробачте, але ж тут немає драматичного конфлікту.
– Конфлікт полягає в тому, – відповів великий драматург, – що ВОНА у всіх трьох діях одна і та ж особа, ВІН – скрізь инша.

В.М. Гнатюк
1871-1926

Про те, як невтомно і при будь-якій нагоді працював і збирав фольклорний матеріял літературознавець, вчений Володимир Гнатюк, свідчить той факт, що вже за життя науковця про цього розровідали такий жарт:
Умер Гнатюк, опинився в раю, дивиться, а там сидить Єва. “Е, – подумав, – тепер я скористаю”. Вийняв гульдена, дав Єві та й каже:
– Тепер оповідай мені казки.
Єва розповідає, а Володимир Михайлович записує. Записав, прийшов до святого Петра:
– Пусти мене на землю.
– Чого?
– Того й того.
– Можеш йти.
Гнатюк пішов і видав новий том “Етнографічного збірника”, що викликав сенсацію, якої доти жодна збірка не мала.

М.Т. Рильський
1895-1964

Теж слава

У Києві, на вулиці Гоголя, 28, відкривали меморіяльну дошку художникові Миколі Пимоненку.
У гурті стояв і Максим Рильський. “Як бачу, – розповідав він згодом, – двоє хлопчаків, років по 9-10 весь час нашпорять у натовпі. Коли пробігали повз нас, мимоволі звернув на них увагу. А тоді вони чомусь спинилися, і я почув їхню розмову. Один каже: “Знаєш, тут і Рильський є”. Тоді другий запитує: “А ти його особисто знаєш чи вірші читав?”. – “Ні, – каже, – я знаю номер його машини”.
А то був справді номер, який, раз почувши, легко запам’ятати: УЧ-0001. “От, – каже Максим Тадейович, – і моя слава”.

Максим та Дейч

Одного разу до Максима Тадейовича та О.Й. Дейча, що розмовляли підійшов добрий знайомий. Рильський відрекомендувався:
– Знайомтесь, Максим та Дейч!

Вільям Фолкнер
1897-1962

Читайте ще

Видатний американський письменник ХХ століття Вільм Фолкнер навіть у Сполучених Штатах вважався “важким” для сприймання. Один журналіст, беручи інтерв’ю у Фолкнера, запитав:
– Дехто стверджує, що ваші твори залишаються незрозумілими навіть після того, як їх прочитати два-три рази. Що б ви їм порадили?
Фолкнер відповів:
– Прочитати вчетверте.

Вигідне заняття

1949 року В. Фолкнер одержав Нобелівську премію. На прес-конференції лавреат змушений був відповідати на численні запитання кореспондентів.
– Чим ви тепер займаєтесь? – запитав його один репортер.
– Ріжу дрова, – під гучний сміх присутніх відповів письменник.
Після того як газета надрукувала цю відповідь, Фолкнер отримав такого листа:
“Я прочитав у газеті, що ви за різання двор одержали тридцять тисяч доларів. Давайте різати удвох – я маю у цій справі неабиякий досвід…”

Визнання

В. Фолкнер якось розповів, що його більше, ніж Нобелівська премія, вразило визнання одного шотландця:
“Містере Фолкнер, мені так сподобався ваш роман, що я замалим не купив його”.

Бертольд Брехт
1898-1956

Чи потрібні коми

Брехт, як завідувач літературної частини німецького драматичного театру, одержав п’єсу невідомого автора з листом: “Від драматургів усіх часів і народів я відрізняюсь тим, що принципово не ставлю ком, бо вважаю, що вони не потрібні. Якщо ж ви иншої думки, то прошу вас поставити їх там, де вважаєте доречним. З глибокою повагою ваш Моріц фон Морбах”.
Повертаючи п’єсу, Брехт написав:
“Шановний пане фон Морбах! Вважаючи коми вкрай необхідними, дуже прошу вас – наступного разу надішліть тільки коми, а текст я вже якось напишу сам. Ваш Б. Брехт”.

Ернест Гемінґвей
1899-1961

Найближчі плани

Гемінґвея запитали про його найближчі плани. Той відповів:
– Незабаром я напишу роман.
– Чи можна дізнатися, на яку тему?
– Звичайно. Йдеться про цілком новий сюжет, що спав мені на думку, коли я побачив фільм, поставлений за моїм оповіданням.

Зразок творчости

Якось один заздрісник написав Гемінґвеєві іронічого листа: “Я знаю, що вас зараз платять по долару за кожне слово. Надсилаю вас долар і прошу прислати мені зразок вашої творчости”.
Гемінґвей залишив долар собі, відповівши одним словом: “Дякую”.

Краватка і книжка

В одному з американських магазинів продавалися гарні краватки. Їх носили майже всі чоловіки цього міста. Дирекція магазину хотіла, щоб Гемінґвей теж став їхнім клієнтом, тому надіслала йому одну краватку і невеличку записку:
“Усі з задоволенням носять наші краватки. Ми сподіваємося, що ви теж будете нашим клієнтом і надішлете вам за неї два долари”.
За кілька днів магазин одержав пакет, у якому був лист: “Усі з задоволенням читають мої твори. Я сподіваюся, що і ви їх читатимете і купите мою останню книжечку, яку вам надсилаю. Вона коштує 2 долари і 80 центів. Отже, ви винні мені ще 80 центів”.

 

Зібрав та упорядкував Ігор Артемчук
(Навколо Парнасу: Літературні бувальщини. — Київ: Дніпро, 1989)