Дозвілля

Пісня “Ліри” Кобзареві

Яскраво-теплим сонячним промінчиком на тлі березневої блакиті вкотре для нас запалала Шевченкова зоря. Іскра Божого натхнення, берегиня вогників творчої душі, провісниця та володарка долі, зірка, визначила життєвий шлях людини, що потрапила в обійми світу 191 рік тому:

Він розумів для багатьох незнану музику часу, занурювався у ритми та звуки цієї мелодії життя, раз у раз наштовхувався на рукотворні тенета нерозуміння, байдужости, зради. Але на те вона й доля кобзаря – іти у світ запиленою дорогою і дарувати иншим ліки від незрячости – частку своєї душі – у пісні чи в слові. І він ішов із вірною супутницею життя, подругою та порадницею, натхненною музою-зорею спочатку непрохідними заростями бур’янів, згодом вишуканими петербурзькими алеями; його сліди назавжди увіковічнилися на тлі арештантсько-казематного сопуху на петербурзько-оренбурзько-новопетровському трапі.

Чи думав він, що до кінця другого століття з дня народження його думи легкокрило порозлітаються по всьому світу і залишать иншим на згадку яскраві малюнки нашої України. Чи знав він, що колись посаджена в степу гілочка верби зазеленіє знову і проросте незгірклою любов’ю до всього рідного в серцях тих, хто вірить, знає і може. Мабуть, не здогадувався і про те, що солодко-медова слава про поета, увіковічена в його віршах, із часом, мов недоглянутий сад, може заростати бузиною та перетворюватися у міт. Але не це головне…

Пам’ять про Кобзаря сьогодні пробудили струни пісенної ліри, якими вправно володіють студентки ЛНУ імені Івана Франка. Аполлонова ліра, що разом із кобзою чи бандурою стала душею гомерів українського степу, впродовж шести років спалахує різноманітними звуковими барвами від камертонового поруху руки керівника хору – Мельничук Оксани Йосипівни. Численні обробки українських народних пісень, авторські твори класиків української та світової музики складають репертуар університетського хору. Спілкування з глядачем на різноманітних виступах у Львові, на Закарпатті, щорічні звітні концерти, участь та перемога “Ліри” у фестивалі повстанської пісні “Сурми звитяги”, а також виснажливо-приємні, завжди бажані, натхненні хвилини творчої співпраці диригента та хористок під час репетицій суттєво збагачують досвід та професіоналізм співочого колективу. Адже кожен вихід на сцену для хористок та їх диригента – це не формальний безпочуттєвий голосноспів, заради накресленої в котрий раз на літописних сторінках життя хору великої позначки – свідчення неабиякої діяльности колективу. Злагоджене багатоголосся струн “Ліри” звучить від душі і для душі. Бо лише любов до пісні, втілена у майстерному її виконанні, здатна передати найпотаємніші, часто незбагненні для тих, хто загубився в сучасних техно-інформаційних ритмах життя, світовідчуття: переживання покинутої дівчини під осінньою ліщиною, радість від ворожіння над купальським вінцем, тривогу від прощального срібного брязкоту стремен, хвилювання від правдивого Тарасового Слова.

У ці березневі дні лірниці нового століття та тисячоліття також долучилися до вшанування пам’яті про Кобзаря всіх віків. Щирим дарунком Тарасові Григоровичу Шевченкові стали пісні на його слова у виконанні хористок. 9 березня “Ліра” звучала на концерті, який відбувся у студентському клубі університету. 13 березня, у неділю, пісенні струни лірницької душі озивалися багатоголоссям Шевченкових віршів у храмі Стрітення Господнього. 17 березня Тарасове слово пролунало з вуст лірниць та учнів Львівської української приватної гімназії на концерті у стінах музею Івана Франка у Львові.

Він жив і продовжує жити серед нас. В сузір’ї “Ліра” ще й досі мерехтить його зоря на тлі березневої просині і спалахує в серцях молитовно-трепетним полум’ям, що спонукає кожного, бодай раз в році, піднятися на Тарасову гору власного сумління і вплести нев’янучий цвіт своєї душі у вінок пам’яті про Кобзаря. Бо ж так хочеться, щоби правдиве Тарасове слово в помаранчевому сьогоденні не слугувало прикриттям псевдопатріотизму, а спонукало до натхненної та невпинної праці, осяяної яскраво-теплим промінням Кобзаревої зірки.

Ірина КМЕТЬ