ДОРОГИЙ ЧИТАЧУ!
У попередньому числі нашого часопису цю колонку було присвячено спростуванню певного міту щодо походження назви “Ярослов”. Надзвичайно приємно знати, що ці слова не були пустодзвоном і не застигли в повітрі. Цю приємність ми залюбки розділимо з Вами. Негласно, через посередника (скільки конспірації!) на адресу газети надіслано вірша, аж ніяк не звичайного. Вітхненний автор через цупку тканину тексту в поетичному герці інтерпретує проблему тотожности паронімів “Ярослов – Ярослав”. Великою мірою цього вірша хочемо донести до тих, кому й сьогодні годі прийняти назву “Ярослов” у єдиноможливому й єдиноправильному трактуванні. Та просимо Вас не ідентифікувати таку позицію з чимось на кшталт “единомыслия”, хоча б тому, що назва “Ярослов” була проГОЛОСОВАНА. Після ретельної праці наших “текстологів” пропонуємо до Вашої уваги цю поезію…
У виправленнях, які здійснив поет, убачаємо значний поступ у прийнятті й остаточному утвердженні назви “Ярослов” у свідомості наших читачів. Від себе ще хочемо нагадати велику латинську мудрість: “Vox populi – vox Dei.” Народ же рече: “ Ярослову –ТАК!”, а отже, уперед “Ярослове” !
Іван Бондар
Перша українська нагорода для творця „Критики”
Опісля революції країна, як це зазвичай буває, живе у лихоманці віддавання боргів. Переможці шляхетно, наскільки їм це вдається, нагадують один одному про взаємозаліки і намагаються при цьому залишитися у рамках новонароджених антикумівства і антикорупції. Переможені, натомість, використовують свою позицію „принижених і ображених” і також гордо навперебій оголошують себе лідерами опозиції, планують і вже ділять дивіденди наступних парламентських виборів. Кожен відзначається сам і намагається чорною чи білою фарбою відзначити і сусіда.
У вирі таких політичних перипетій вручення Ордена, заснованого громадською організацією, виглядає, на перший погляд, зовсім несерйозно. Якби не перелік тих, хто за чотири роки існування нагороди уже став Кавалером Ордена Капітули Незалежного культурологічного часопису Ї „За інтелектуальну відвагу”, а це професор Наталя Яковенко, поетка Емма Андієвська, міністр Борис Тарасюк, професор Мирослав Попович, віце-ректор Українського Католицького Університету Мирослав Маринович, Президент Національного університету Києво-Могилянська академія В’ячеслав Брюховецький, театральний режисер Роман Віктюк, композитор Валентин Сильвестров.
На думку засновників нагороди, вона належить тим, хто особливо докладається до розбудови українських інтелектуальних дискурсів, хто мужньо відстоював і продовжує відстоювати свободу думки, хто своєю діяльністю утверджує єдність української духовної традиції з гуманістичними ідеалами европейської цивілізації. Перелік імен Кавалерів Ордена цілковито потверджує таке формулювання, а також свідчить про неабияку прискіпливість Капітули до пропозицій щодо кандидатів і про достойний регламент нагороди, виписаний за найкращими европейськими взірцями громадських відзнак. Цьогоріч у Львові, у залах палацу Потоцьких відбулася уже п’ята церемонія нагородження Орденом „За інтелектуальну відвагу”. За словами головного редактора журналу Ї Тараса Возняка, „цього року ми зібралися на Світанку року. Найдовшу Ніч перейдено”. Помаранчева революція змусила перенести грудневий традиційний бал-церемонію нагородження, і в часі він наблизився до европейських карнавалів. Однак це не завадило піднесеній урочистості вручення Ордена „За інтелектуальну відвагу” 2004 року головному редактору часопису „Критика” професорові Григорію Грабовичу. Радше навпаки, адже, як згодом зізнався у своєму слові пан Кавалер, це його перша українська нагорода. Вперше українська громада відзначила багаторічне свідоме і наполегливе впроваджування професора Грабовича модерних і вільних від будь-якої гіпокризії способів трактувати українську культуру та її чільні постаті. Його мужність і незворушність щодо часто неприхильного і закостенілого сприйняття, а також створення узірцевого часопису культурної і суспільної критики вирішальним чином прилучили до витворення релевантних і неупереджених дискурсів.
Можливо, воно і правильно, адже така держава, яка існувала до грудня 2004, навряд чи спромоглася б на відзнаку інтелектуала такого рівня, а навіть якщо б і здогадалася, то не конче нагорода з таких рук потішила би будь-кого. До слова, композитор Валентин Сильвестров, теж Кавалер Ордена, відмовлявся від державних нагород з рук чиновників кучмівського режиму, а орден Ї погодився прийняти на фестивалі сучасної музики „Контрасти” у Львові в листопаді 2004.
На церемонії вручалися також відзнаки „За добру справу”, започатковані 2003 року. Тоді першими їх отримали Президент Національного книжкового ярмарку „Форум видавців” пані Олександра Коваль і Президент міжнародного фестивалю сучасної музики „Контрасти” Володимир Сивохіп. Цьогорічними володарями відзнаки знову стани мистці у царині музики і книги: головний редактор видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” Іван Малкович, головний редактор часопису текстів і візій Юрко Іздрик і співак Тарас Чубай.
Голова Капітули журналу Ї Олесь Пограничний від імени усього середовища часопису висловив найщирішу вдячність панові професору Григорію Грабовичу, усім нагородженим за те, що вони удостоїли львівську громаду честі і прийняли відзнаки журналу Ї.
Отримавши Орден, навряд чи хтось з достойних Кавалерів став більш відважним, аніж вони уже є. Маючи такі взірці відважнішими маємо ставати ми. Так виглядає, що тепер це буде трошки простіше, аніж донедавна. Держава вже би не мала заважати, найскладніше буде перестати боятися всередині.
Ірина Магдиш,
редактор незалежного культурологічного часопису „Ї”