| КЛАСИКА | СУЧАСНА ПРОЗА |
| Мілош Чеслав. Придорожній песик / Пер. з пол. Ярина Сенчишин. — Львів: Літопис, 2001. Узявши вперше до рук цю книгу і прочитавши її назву, я подумала, що це весела книжечка з кумедними історіями. Але згодом знайшла в ній пояснення: “У сні під ранок з’явилася та кумедна і водночас зворушлива назва “придорожній песик”. Форма творінь Мілоша не нагадувала мені ані віршів, ані новел, це, радше, сентенції, роздуми чи філософські трактати. Инколи автор висловлює свою думку одним реченням, инколи роздуми займають одну, дві сторінки. Це не комічні опові-дання, а серйозні розмірковування про людину, Бога, це пошуки істини життя. Автор не залишив без уваги й проблеми епохи, в якій жив, зокрема він порушує тему війни. Водночас, як би не було місцями сумно і печально, крізь щілину між словами просвітлюється оптимізм. Зрештою, можна цю книгу вважати цікавою літературою, філософією та історією. Свого часу автор отримав за плідну працю Нобелівську премію, ми ж можемо отримати духовне задоволення від читання. Усе життя вдавати, що мій той їхній світ, І знати, що ганебне це вдавання. Але, що можу зробити? Коли б закричав І почав прокувати, ніхто б не почув. Не для того їхні екрани, мікрофони. Усміхаюсь і мовчу. Мене вже не доженуть. | Германн. Ю. Літній дім, згодом / Пер. з нім. Юрко Прохасько. — Львів: ВНТЛ-Класика, 2005. “Я хочу розповісти історії, чуєш! Петербурзькі історії, старі історії, я хочу їх розповісти, аби змогти нарешті з них вийти і піти собі геть”. Дев’ять історій – і вийшла книга, яка згодом здобула значну популярність серед читачів. Що в цих розповідях, про що вони? Герої книги – люди, які просто живуть і переживають різноманітні почуття. І жодної політики. Инколи за допомогою розставлених на шляху читання деталей заздалегідь дізнаєшся про завершення тих чи инших подій. “ – Штайн знайшов цей дім узимі”. Але ж дім літній. У фіналі дім згорів. “ – Я подумала: згодом”. Водночас людські переживання супроводжують відповідні погодні умови. “Цей травень був сонячний і теплий. і тоді я насолоджувався її голосом і її безтурботністю”. Це історії радше внутрішні, ніж зовнішні, це історії без сюжетів, вони відкриті. |
| СУЧАСНА ПОЕЗІЯ | НАУКОВІ ПРАЦІ |
| Крук Галина. Обличчя поза світлиною: Збірка поезій. — Київ: Факт, 2005. — 136 с. — (серія “Зона Овідія”). “Я люблю кожен твій прихід, мов нагадування про Інше обличчя, що не вмістилось в кадрі десь за рамками світлини, яка світ затискає...” Обличчя, яке не можемо бачити на фото, прочитуємо у віршах. І це образ самобутньої індивідуальности, яка має право на дитинство, закоханість, сум, розчарування, втому. Часом, це обличчя філософа, инколи жінки, яка розуміє иншу жінку. Вишукую обличчя, оцінюю його, проте забуваю сказати про вірші, як ліхтарі духовного просвітлення. Кожен з них є оригінальним, але водночас залишається дитиною одного автора, і як свідчення: форма, мова, інтертекстуальність. | Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: Док. і матеріяли / Упоряд. Л.Масенко та ин. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська акад.”, 2005. – 399 с. Книга, присвячена лінгвоцидові, який творила радянська тоталітарна система, спирається на численні факти та документи, які не встигли вилучити з архівів працівники радянських спецслужб. Саме ці документи проливають світло на підступне втручання в розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською та знищення як незалежного мовного утворення. Тут розкрито специфіку лексикогра-фічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких, починаючи з 30-х років, було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і словотворчих та граматичних форм і заміна їх кальками з ро-сійської мови. |