“А ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса“ (Ліна Костенко)

Сьогодні, 21 листопада, річниця Майдану. Річниця страшної зими. Річниця несміливих надій. Ми, люди, памятаємо. Дехто може сказати, що з часом все зітреться, перетвориться на сухий, припорошений пилом альбом на верхньому стелажі складу памяті. Ні, не зітреться. Не зітреться, бо це на все життя.

Євромайдан…згадуючи все, що побачила за останній рік, здригаюсь. Я ніколи не могла подумати, що на власні очі побачу війну.
Усе почалося з того, що 28 листопада Президент України Віктор Янукович не підписав угоду про асоціацію з ЄС. У те, що ця угода буде підписана вірили всі, а він знав, що так не буде. 21 листопада, незадовго після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготування підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, люди почали самоорганізовуватися через соціальні мережі. Закликом до збору пролунало повідомлення відомого українського журналіста Мустафи Найєма на власній сторінці у мережі Фейсбук – «збираємося увечорі на Майдані».
Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько десятої вечора. Об одинадцятій на Майдан вийшло близько двох тисяч осіб, до яких долучилися журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. У народу була негативна реакція, бо зрозуміли, що їх позбавляють майбутнього, тому вийшли мітингувати, не підозрюючи, що скоро це буде наймаштабніша подія за всі  22 роки незалежності. Україна нарешті заявила, що вона сама вибирає, куди їй рухатися.
Щодня люди виходили на Майдан, співали пісень Святослава Вакарчука, стрибали з гаслом “хто не скаче, той москаль”, від чого сльози навертались, коли стрибала разом зі всіма на львівському Майдані. Але аж ніяк ніхто не очікував розгону, крові, смерті… Це ще попереду.
У нас у Львові теж був свій Майдан. 25 листопада — о 12:00 студентські колони університетів Івана Франка і Лісотеху рушили на з’єднання з колоною Політеху. Загальна кількість учасників студенського маршу складала близько 10 000 осіб. Колона студентів рушила від пам’ятника Тарасу Шевченку до ЛНУ імені Франка, де вони з’єднались з студентами та викладачами університету. Мітингувальники скандували гасла «Україна в ЄС!», «Приєднуйтесь до нас!», «Слава Україні!», «Банду геть!», «Разом ми сила!», «Міліція з народом!», «Революція!». Під час віче на Євромайдані, народний депутат від ВО “Свобода” Юрій Михальчишин назвав студентських активістів на сцені, які хотіли відімкнути йому мікрофон, «сопляками».  Конфлікт виник після закликів організаторів віче проводити мітинг без участі політиків, і прохання до політиків покинути сцену. Слова Михальчишина викликали обурення у багатьох присутніх на Євромайдані.

26 листопада — цього дня Львівський Євромайдан зібрав понад 5000 студентів і школярів. Там була і я. Ми з кількома класами зі школи зібралися і теж пішли колоною на Майдан. Емоції зашкалювали. Постійно кричать “Слава Україні!”, “Україна понад усе!”. Такої атмосфери, як на Майдані, я ніколи не відчувала. Коли  все бачиш на власні очі: всі об’єднані спільною ідеєю, коли за один день незліченну кількість разів співаєш гімн України і  відповідаєш “Героям Слава!”, коли на вулиці, незважаючи ні на кого, починаєш співати гімн і тебе підхоплює майже півсотні людей, коли бачиш національну символіку, чуєш українські пісні, а від теплих слів про твою країну на очах виступають сльози….Це все потрібно відчути і побачити. Це мій народ, який піднявся з колін і піднімає свою Батьківщину.  Ми ще довго будемо жити, відчуваючи їдкий запах шин, постріли, крики. І ніколи не забудемо цю подію у житті — Революцію Гідності, яка змінила наше життя.

27 листопада понад 200 львівських студентів обійшли 12 консульств країн Євросоюзу у Львові, щоб подякувати тамтешнім спільнотам за підтримку українців щодо Євроінтеграції. До усіх консульств львівські студенти принесли спеціальні листи-звернення, однак найтепліше їх зустрів генеральний консул республіки Польща Ярослав Дрозд: «Я люблю студентів, бо вони по-новому дивляться на світ. Весь польський народ був би дуже радий, якби підписання Угоди між Україною та Євросоюзом відбулося, однак— це лише суверенне рішення України»,— зазначив консул.

У ніч на 30 листопада українська влада силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін Євромайдану в Києві. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників, у тому числі – дітей та студентів. Частина людей, які втекли від Беркуту, сховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі на Михайлівській площі. Ця ніч запам’яталась всім. У цей момент я сиділа вдома і дивилась пряму трансляцію з телефону і моє тіло покривалось мурашками, адже беркутівці били і кийками і ногами, згодом вертались до побитих людей і добивали ще більше.
На ранок на Майдан вийшли вже не побиті студенти, а їхні батьки та всі мешканці Києва. Вони стояли не за ЄС, а проти насильства. Усі ми були шоковані та злі, і ніхто не вагався, виходити на Майдан чи ні. На жаль, я не була тоді на київському майдані, але активно протестувала на нашому львівському Майдані.

Ранок. На вулицях сотні людей, кричать “Банду геть”. Революція свідомості стала початком Революції Гідності. Як казала Ольга Богомолець: ” Чим більше людей били, тим більша кількість людей відкривали очі”.
Пам’ятаю, як згодом Янукович з посмішкою сказав:” Я аплодую тим, хто вийшов за Європейську інтеграцію”.

Дні та місяці йшли, а ми далі стояли за Україну. Три холодні місяці провели в центрі Києва під шквалом куль, гранат, коктейлів Молотова та бруківки. Тисячі наших співвітчизників боролися за своє майбутнє, за краще життя своїх дітей та внуків. Їх не здолали ні морози, ні безчинства силовиків, ні час. Ніхто не ходив на роботу, але на Майдані без роботи нікого не було. Молоді хлопці та дівчата надавали першу медичну допомогу пораненим, знаючи, що їхній червоний хрест – це мішень для снайпера. На Майдані була вся Україна, яка відмовилась від звичного життя. Згадую той день, коли дніпропетровці лягали на рейки і зупиняли військові транспорти, які їхали у Київ. Це було дуже пронизливо. Беркутівці стояли так само, як і всі решла людей. У них був свій Майдан. Вони ніяк не могли зрозуміти, що їх використовують. І так само з болем бачили, як помирають їхні друзі…

Дуже багато загинуло людей за Україну. Їхні імена назавжди викарбуються в нашій пам’яті, адже вони відстоювали та боролись за наше з вами майбутнє,вони давали нам віру в себе та впевненість, що тобі завжди підставлять плече допомоги, вони несли єдність духу та думки українського народу .Вони ішли до кінця несучи в серцях любов до своєї країни. Вони були впевнені у її великому майбутньому, вони подали нам приклад. Вони – наша гордість та слава. Вони — Небесна сотня.
Основне завдання для всіх нас, для свідомих українців, у тому, щоб не забути героїв і своїми діями зробити так, щоб їх смерті були немарними, щоб життя в нашій країні стало кращим і більш комфортним
Ми мусимо пам’ятати не лише про родини вбитих, а й про скривджених і скалічених, чиї долі зламав цей жахливий режим.
Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях.

Варто згадати і про наших сильних духом жінок, які й бруківку розбирали, щоб згодом кидати нею у Беркута, й місяцями жили на Майдані. Вони — герої. А ті, хто вдома чекають своїх героїв – сталеві, їх серця б’ються у ритмах пострілів, палають у вогнях барикад, тремтять від холоду, несправедливості, жорстокості й страху.  Кожна мати чекає свого бійця, який усю ніч не давав їй заснути, перебуваючи у небезпеці, бійця, який цілу ніч або день боровся за правду і свободу і забув зателефонувати вчасно, а згодом від слів “Я живий, мамо!” мати гірко заплаче від щастя…

Майдан закінчився і почалась російсько-українська війна, яка триває і досі. У нас дуже важка ситуація зараз в Україні. Що буде далі, не знаю. Але я знаю, що все, що не робиться, робиться на краще. Отже, так і мало статись. Сьогодні будується новий світ, яким керують гідність та людяність. Головне – пам’ятати, що найважливішим є мир, свобода та сонце, а не війна та ненависть. Віра у людей – це єдиний шлях!

 Косів Катерина,

 студентка факультету журналістики

Львівського національного університету ім. І. Франка.

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *